⌂ На фото: Роман Шумік
Кілька років тому Роман Шумік, який мешкає в селі Почапах, що на Волині, неабияк здивував сусідів, висадивши на власному городі високу рослину, схожу на осоку. Дехто навіть кепкував, мовляв, навіщо влаштовувати на полі сінокіс, якщо трави і так не бракує?!
Однак сільські скептики ще більше здивувалися восени, коли настала пора збирання урожаю. Чудернацька трава пожовтіла, молодий господар скосив її, взяв вила і почав підважувати землю під покосом. Усі кореневища були густо обліплені бульбочками, схожими на горішки. Усього їх було понад десять відер. Про його аграрні експерименти розпитуємо молодого господаря і ми.
— Що ж це за чудернацьку рослину, яка так здивувала сусідів, ви посадили?
— Чуфа, або земляний мигдаль. Я про цю рослину почув на одному сільськогосподарському тренінгу. Розповідали, що завдяки багатому мінеральному складу плоди цієї екзотичної агрокультури дуже цінують
на ринку. Найбільше вона популярна в Єгипті, Судані, Марокко, Італії, Іспанії. За часів Союзу і в нас культивували земляний мигдаль. Щоправда, зараз він незаслужено забутий, а дарма. На чуфі можна добре заробити, бо за умови правильного догляду ця культура дає щедрий урожай. Тому я і наважився на експеримент.
— Як садили земляний мигдаль?
— Навесні, коли добре прогрілася земля, я вніс туди перепрілий коров’ячий гній і переорав його. Потім зробив на грядці рівчаки з міжряддями розміром 60 сантиметрів і висадив у кожну ямку по дві-три насінини чуфи, яку придбав через інтернет. Насіння заздалегідь замочив на два дні. Відстань між ямками — приблизно 50 сантиметрів. За два тижні з’явилися молоді сходи.
Чуфа — з родини осокових, тому її гострі листки і справді схожі на цю рослину. Особливого догляду земляний мигдаль не потребує. Разом із дружиною ми прополювали сходи, просапували і розпушували міжряддя. «Хімії» в ґрунт не вносили. А якщо довго не було дощів, чуфу доводилося поливати.
— Яким був результат?
— Стебла земляного мигдалю за літо виросли аж до метра. Найвищі були на горбку на піщаному ґрунті. А там, де садив у низовині, сходи не зійшли.
Збирання урожаю, до слова, можна починати наприкінці вересня, коли пожовтіє листя. Головне — встигнути до заморозків. Коли почали копати, самі неабияк здивувалися. Під кожним кущем було 300-500 штук бульбинок. Загалом із кілограма сухого насіння виросло понад десять відер плодів, тобто понад 100 кілограмів.
Бульби висушили на відкритому повітрі, очистили від бруду і піску та занесли на зберігання до хліву. Щоправда, частина через недогляд зігнила, але, як кажуть, перший млинець завжди буває глевким.
— Як використовують чуфу?
— Чуфа — скарбниця вітамінів, мікроелементів та цукрів. Плоди цієї культури солодкуваті з присмаком і запахом мигдалю. Тому за кордоном її широко використовують в кулінарії.
Зокрема, олія земляного горіха холодного віджиму за якістю не поступається оливковій. До того ж вона набагато дешевша. А ще її додають до мила і шампуню. Із заздалегідь підсмажених, а потім розмелених у блендері та кавомолці бульбинок готують напій, схожий на какао.
Уся моя родина теж спробувала земляні горіхи на смак. їх можна їсти свіжими або смаженими. Розтовченими і змеленими додають до тортів та каш. А місцеві господині, які посипали земляними горіхами різдвяну кутю, стверджують, що страва була дуже смачною.
— Чи продовжуєте й далі свої агроексперименти?
— Так, хоча не все вдається одразу. Насіння чуфи, яке я зібрав із поля, чомусь погано зійшло. Очевидно, ми його пересушили. Тому знову довелося докупляти. А ось урожай мене не розчарував. Сподіваюся, невдовзі земляні горіхи стануть гідними конкурентами традиційним картоплі та моркві. До речі, цього року на своїй присадибній ділянці вперше посадив ще й арахіс. Експерименти тривають.
Людмила ПРИИМАЧУК
