⌂ Валентина ТУРЧИНА, с. Кукленці, Полтавська обл.
Холодно. За вікном низьке сіре небо. М’якою котячою лапкою шкребе по серцю смуток. Та раптом у вічі впав яскравий букетик сухоцвітів. Для мене найбільша розрада серед негоди — милуватися ними. Ніби ось-ось почуєш дзижчання джмеля над квіткою, відчуєш тепло сонячного промінчика...
З історії сухоцвітів
У XVIII—XIX сторіччях сухоцвіти називали «імортелі», що перекладається як «безсмертний». Вони були не просто популярні, а суперпопулярні. Рідко яка вітальня не була прикрашена ними. Це красиве слово й образ використовували у своїх віршах Анна Ахматова, Саша Чорний. За радянських часів імортелі стали жертвою боротьби з міщанством. Лише наприкінці XX сторіччя вони повернулися в інтер’єри як флористичні композиції, але вже під назвою «сухоцвіти».
Збирати композиції з рослин, які виглядають яскраво навіть засушеними, — моє давнє хобі. Однак перед тим, як дати волю фантазії в холодну пору року, навесні та влітку маю докласти рук до вирощування головних складових моїх флоритичних композицій.
Статиця: улюблениця метеликів
Передусім оповім про статицю (кермек), батьківщина якої — степи, солончаки, піщані засолені луки, її дрібні фіолетово-сині, лавандові, бузкові, блакитні, кармінно-рожеві, палеві, жовті, кремові й білі квіточки, зібрані в колоски, утворюють великі мереживні суцвіття. Завдяки різним кольорам ця рослина гарно виглядає не лише в композиції, а й у монобукеті.
⌂ Фото: Завдяки різним кольорам статиця гарно виглядає не лише в композиції, а й у монобукеті
У лютому-березні статицю сіють на розсаду. Сходи з’являються на сьомий-десятий день. Оскільки рослина має глибокий стрижневий корінь, пересаджування витримує погано, тож сіяти варто відразу в стаканчики, а з них пересаджувати методом перевалювання. На постійне місце рослинки мають потрапити в середині травня. Розміщують їх із інтервалом 30–40 см.
Статиця любить сонячне, відкрите з усіх боків місце. Є холодо- і посухостійкою. Невибаглива до ґрунту, але краще почувається на легких піщаних і суглинистих. На занадто бідних грунтах у першій половині літа її бажано підживлювати раз на два тижні комплексними міндобривами. Вчені-агрономи радять поливати підсоленою водою, але я цього не роблю, аби не засолювати ґрунт.
Статиця в саду приваблює до себе велику кількість метеликів. Звісно, що красиве тягнеться до красивого. А щоб вас і далі тішила ця рослина після літа, її треба правильно висушити. Зрізують квітконоси, коли розкриється найбільша кількість квіток, але до того, як вони почнуть вигорати на сонці. Сушити слід кожну рослину окремо. Ще й так, щоб їхні голівки не торкалися. Обов’язково в тіні, інакше стебла стануть білими чи жовтими, а рожеві й палеві квіти втратять колір.
Відео: Наталія Яновська розповідає, як вирощувати різноманітні рослини і створювати креативні букети з сухоцвітів
Геліптерум: і спокій, і пристрасть
Вважають, що сухі квіти — нецікавий матеріал, бо неживий. Дозвольте не погодитися. Беру засушені геліптерум і геліхризум, ставлю біля відчиненого вікна. Раптом на вулиці починається дощ. І — о диво! — квіточки закриваються. Переставляю вазу в сухе приміщення, і квітки розкриваються. Які ж вони неживі? Живі! Особисто мені інших доказів не треба.
Палітра геліптерума — білий, червоний і всі відтінки рожевого. Але він, порівняно з геліхризумом, має суттєву перевагу: в букетах його квіти виглядають природніше, часто важко повірити, що вони абсолютно сухі.
Геліптерум — однорічна трав’яниста рослина, має прямі стебла заввишки 30–60 см. Квітки — дрібні, кошички діаметром три-чотири сантиметри, поодинокі або зібрані по два-чотири в суцвіття. Квітки чудово підходять для панно, флористичних картин, особливо для створення топіарію — дерева щастя.
Назва «геліптерум» складається з двох слів: «геліо» — сонце, «птеріум» — крило, адже саме на крильця комах схожі луски-пелюстки, які шикуються навколо золотисто-жовтого центру в три-п’ять рядків.
Минулого літа геліптерум був у мене у фаворі. Висіяла його на початку травня у відкритий ґрунт. Отримала дружні сходи. У закритий ґрунт зазвичай сіють у квітні, розсаду висаджують наприкінці травня. Цвісти рослина починає через два місяці після появи сходів. Холодостійка, але світлолюбна. Перевагу віддає легким слабокислим ґрунтам.
⌂ Фото: В букетах геліптерум виглядають природніше
Для сухих букетів квіти зрізують у суху погоду, коли суцвіття тільки-но починають розкриватися. Далі їх підвішують переверненими в затемненому прохолодному приміщенні
Геліхризум: король сухоцвітів
У перекладі з грецької геліхризум — «сонячне золото». Гадаю, такою назвою хотіли вказати на поширений колір маленьких квіточок-трояндочок. Цупкі на дотик пелюстки мають жовте, червоне, лососеве, кремове, темно-пурпурове забарвлення, хоча є й рожеві, і сніжно-білі.
Для розкішного квітування, яке триває від липня до заморозків, геліхризум треба висаджувати на добре освітленому місці, у легкий, добре підживлений ґрунт. Упродовж вегетації рослини не підживлюю, бо якось отримала неочікуваний результат: забувши про цвітіння, вони почали нарощувати зелену масу. Висота рослин, залежно від сорту, — і 30 см, і понад метр.
На розсаду геліхризум висіваю у квітні, у відкритий грунт — у травні. Деякі квітникарі стверджують, що розсада через стрижневий корінь погано приживається. За 15 років таких випадків не мала. Звісно, розсада трохи хворіє, але потім і росте, і цвіте. Оскільки я висаджую 500 і більше рослин у стаканчики, їх не пікірую, адже за такої кількості на це нема часу. Між розсадою залишаю 20 см. Якщо геліхризум відразу сієте на постійне місце, його треба два–три рази прорідити, щоб залишити таку саму відстань — 20 см. Коли рослина буде заввишки 10 см, для кущування верхівку прищипую.
Насіння сходить через, вісім–десять днів. Квітування настає через 70-80 днів після посіву. На місці зрізу однієї квітки виростають нові та весь час збільшуються в геометричній прогресії. Проте чим більше квітів, тим менший їхній розмір. Утім це правило єдине для всіх рослин: хочеш велике — не створюй конкурентів.
⌂ Фото: Під час висушування в затінку квіти геліхризума трішки розкриються і матимуть презентабельний вигляд
Геліхризум гарний у бордюрі. Високорослі сорти можна розташовувати на другому плані міксбордерів. Як і геліптерум, геліхризум я використовую в живих букетах, а також сухому пано і топіарії. У цьому випадку важливо не запізнитися зі зрізуванням. Річ у тім, що наприкінці квітування з’являється насіння з «парашутиком», і тоді прощавай декоративність. На сухоцвіти раджу зрізувати, коли на квіточці від пуп’янка відійдуть перші три рядки обгортки, а решта буде щільно закривати центр квітки. Під час висушування в затінку квіти трішки розкриються і матимуть презентабельний вигляд.
Легенда про геліхризум
Якось прийшла до хана Батия жінка. Стала навколішки і просила викупити з полону брата. Здивований хан запитав: «Чому просиш не за чоловіка, а за брата?» А вона відповіла: «Заміж вийду — матиму чоловіка, від якого народжу сина. А як втрачу брата — іншого не матиму». Не очікував хан такої мудрості від звичайної жінки. Нахилився, зірвав першу квітку і, простягнувши, сказав: «Іди в мою орду та, доки квітка не зів’яне, всіх рідних, кого зустрінеш, бери без викупу».
Батий і не міг уявити, що серце жінки настільки сповнене палкою любов’ю, глибоким смутком і неприборканим гнівом, що всі ці почуття та емоції передадуться квітці, тому вона й не зів’яне, а стане ще міцнішою й гарнішою. Отож, жінка, прийшовши до орди, врятувала від смерті багато земляків. Відті ді цю рослину в нас і називають безсмертником.
Гомфрена: чайний сюрприз
Гомфрена — рослина з яскравими квіточками-кульками із сімейства амарантових. Так-так, серед «безсмертних» амаранти теж мають родичку. Дика гомфрена зустрічається в Індії, Австралії, Америці. Першим садом, куди її запросили як шляхетну пані, був індійський на початку XVIII століття.
П’ятнадцять років тому гомфрена оселилася і на моїй ділянці, і я цьому щиро радію, адже вона універсальна: гарна в бордюрі, горщику, живому букеті, не втрачає своїх властивостей у сухому. Китайці вигадали для гомфрени ще одно застосування: вкладають квіточку в листя зеленого чаю і формують щільний бутон. Під час заварювання бутон із листя чаю розкривається, вивільняючи яскраву квітку. Запах такого напою неперевершений!
⌂ Фото: Декоративності гомфрені додають блискучі, жорсткі, плівчасті приквітники
Рослина світло- і теплолюбна, відносно посухостійка, до ґрунтів не вибаглива, але (увага!) при внесенні свіжих органічних добрив не квітує. Я підживлюю її збродженим курячим послідом, розведеним із настоєм кропиви (для збродження на частину кропиви беру десять частин води, через десять днів готую робочий розчин у пропорції 1:10). Висота гомфрени — 15–45 см. Суцвіття діаметром два-три сантиметри. їхній колір — кремовий, рожевий, малиновий, червоний або фіолетовий. Декоративності додають блискучі, жорсткі, плівчасті приквітники.
Цікава властивість гомфрени: чим більше квітів виламуєш (саме виламуєш із «колінець», що є на стеблах), тим більше утворюється їх на нових пагонах, що швидко відростають. І так від червня до перших заморозків.
Розмножується насінням, яке висівають на розсаду наприкінці березня — на початку квітня. Сходи з’являються через 10-12 днів. У відкритий ґрунт розсаду висаджують наприкінці травня — на початку червня. Відстань між рослинами — 15-20 см. Рослина дуже добре витримує пересаджування без попереднього пікірування. Перше підживлення роблю через тиждень після висаджування і через кожні десять днів повторюю аж до початку квітування.
Окрім поширеної гомфрени кулеподібної, я вирощую ще один вид цієї рослини — Хаге. Її квіти нагадують суницю, тому й сорт називається Сунична поляна. Ця рослина квітує не так рясно, але її квіти більші. Єдиний недолік усіх видів — це коротке життя розквітлого бутона. Навіть в умовах дикої природи квіти живуть не більше семи днів. Але їх можна зберегти: засушити це диво і милуватися!
Сафлор: пухнасті їжачки
Сафлор красильний пригадую ще з бабусиного квітника. А коли почала й сама вирощувати, то пізнала його красу удруге. На моїй ділянці два види — із помаранчевими та жовтими квітами. Обидва під час висушування добре зберігають колір. Китайці із сонячних пелюстків сафлору готують квітковий чай. Так само роблю і я.
Сафлор красильний (він же американський шафран, дикий шафран, фарбувальний чортополох) — однорічна рослина із сімейства айстрових. Це стародавня фарбувальна культура. Її знайдено навіть у гробницях єгипетського фараона. Фарбувальний пігмент сафлору — картамін — у воді дає жовтий колір, а в спирті — червоний. Фарбували тканини, додавали як барвник до харчів. Сьогодні використовують лише як олійну культуру.
⌂ Фото: Сафлор гарний доповнювач для букетів
Сафлор — теплолюбна, посухостійка рослина короткого дня. Водночас добре витримує і заморозки. До ґрунту не є вибаглива. Чудовий медонос. Посіяна навесні у відкритий грунт, вона дає дружні сходи. Ефектно виглядає в квітнику на другому плані, гарний доповнювач для букетів. Цю ідею я запозичила з телевізійної програми, коли Лідії Федосеєвій-Шукшиній з урочистої нагоди вручали букет із великою кількістю сафлору. Завжди доречний і ефектний він і в сухих композиціях.
Фізаліс: яскравий ліхтарик
Самовпевнений і погано вихований фізаліс, який вистрілює свої паростки в найбільш неочікуваному місці, час від часу ніби промовляє: «Не маєте вибору — вам доведеться змиритися і з моєю агресивністю, і з непоказним листям, і з простенькими квіточками, адже я щоосені дарую незвичайно красиві ліхтарики». Намагалася приборкати цього нахабу, а потім перенесла його в таке місце, де він нікому не заважає.
Є овочевий фізаліс, я ж вирощую декоративний — Франшетті. Він неїстівний. Це багаторічна трав’яниста рослина, родичка томата. Має пряме стебло заввишки 40–60 см. Не боїться ні весняних, ні осінніх приморозків. Розмножується поділом куща навесні або живцями. До ґрунту невибаглива, чудово може рости як на сонці, так і в тіні дерев.
⌂ Фото: Фізаліс схож на китайський паперовий ліхтарик
Після утворення зав’язі чашечка, яка містить плід, розростається в простору, червоно-помаранчеву кульку (до речі, «фізаліс» із грецької перекладається як «кулька»). Та більше вона схожа на китайський паперовий ліхтарик. На одному стеблі може утворитися таких 10–15 штук. Збираю стебла, як тільки опаде листя. Використовуючи їх у сухих букетах, іноді залишаю ліхтарики такими, якими вони є, а іноді розрізаю на пелюстки.
Легенда про фізаліс
Про фізаліс є чудова легенда. Страшний дракон проковтнув сонце. У світі стало темно, і все живе почало вимирати. Та знайшовся сміливець, який вирішив перемогти дракона й повернути сонце світові. Коли герой вирушив шукати чудовиська, взяв із собою ліхтарик. Дракона він знайшов і вбив. Сонце повернулося на небосхил. Але його світло було таким яскравим, що юнак затулив очі руками. У цю мить ліхтарик випав із рук на землю, але не розбився, а перетворився на гроно яскравих червоних ліхтариків. Це й був фізаліс.
Розповіла ексклюзив для «СонцеСаду» Валентина ТУРЧИНА, с. Кукленці, Полтавська обл.
Купити насіння сухоцвітів
