Ця розповідь про те, як саджанці та насіння із «СонцеСаду» перетворюються на родинні традиції, а журнал стає частиною великої сімейної казки.
Ми завітали до села Кожанка на Київщині, де проживають найвідданіші читачі — сім’я Ольги та Петра Сєрових, які з любов’ю та натхненням виростили на 45 сотках справжню галерею наших рослин. З наших саджанців у саду подружжя було вирощено майже все: від пишних троянд до соковитих ягід. Приєднуйтесь до подорожі, щоб налюбуватися магією краси й відчути надзвичайний смак!
⌂ Фото: Ольга та Петро Сєрови не просто доглядають за садом — вони творять свою казку. Зокрема, позаду них декоративна жимолость
Нас привітно зустріли дбайливі господарі біля грандіозного ароматного куща жимолості й поділились найпотаємнішим.
— Цей сад — райський куточок! Як Ви відкрили для себе чарівний світ садівництва?
— Ми жили у квартирі. Чоловік був на пенсії, я господарювала вдома. Якось приїхали до села Кожанка, яке одразу сподобалось. Син вирішив подарувати нам земельну ділянку. Тепер тут — прекрасна дача, яку ми із чоловіком безмежно любимо», — розпочала бесіду пані Ольга.
— Сад розкинувся на 45 сотках, — додав усміхнений чоловік.
⌂ Фото: На клумбі кожна рослинка знайшла собі місце, зокрема, тут ростуть дзвоники, лаванда, троянди, лілії, клематис
— «СонцеСад» — невід’ємна частина садівництва. Пані Ольго, пригадайте, будь ласка, коли вперше взяли в руки наш журнал?
— У відділенні Укрпошти я звернула увагу на мальовниче оформлення журналу із цікавою назвою — «СонцеСад». Купила видання. Коли прийшла додому, розгорнула його, щоб переглянути. У «СонцеСаді» було різноманіття рослин: і дерева, і кущі, а найголовніше — троянди!
Першими придбали кущі смородини та порічки, — ділиться враженнями від ознайомлення з нашим виданням господиня дачі.
Чоловік садівниці не міг стриматися, щоб не додати:
— Ще й недорого! Спершу формували грядочки, щоб посадити зелень. Потім зрозуміли, що хочемо деревця та кущики. Почали виписувати все, що було запропоновано в журналі. Дякуємо «СонцеСаду»! У нас усе — ваше!
— І дерева, і кущі. Пригадую, якою великою була смородина Cофіївська першого року висаджування — як п’ять копійок! Ось такий багатий світ рослинництва відкрив нам «СонцеСад»! Досі пам’ятаю, як уперше надіслали мені гарненьку коробочку з усіляким насінням, — пригадує пані Ольга.
Ми підійшли до яскравого й неймовірно красивого трояндового саду, де на одній клумбі красуються: жовто-оранжеві бутони; величні квіти, пелюстки яких, розкриваючись, стають ніжно— рожевими; мініатюрні червоні, високі багряні, золотаво-жовті, яскраво-коралові, пишні цукерково-рожеві, розлогі пурпурові, немов захід сонця, премилі білосніжні, ніжні зефірно-рожеві кущі.
⌂ Фото: Царство троянд. Саме тут пані Ольга знаходить спокій, натхнення і відчуття повного щастя
— Для мене всі — улюблені! Красуні мої! — пишається квіткова фея своїм трояндовим садом і ніжно гладить бутони. — Троянди мають чудовий вигляд. Аж бажаєш їх скуштувати!
Підійшовши до величних кремово-коралових квітів, господиня обійняла їх і розповіла про правила вирощування:
— Раніше я вважала, що троянди потребують особливого догляду, але сусідка запевнила мене, що помиляюся.
Восени зрізаю сухі квіти. Навесні підживлюю нітроамофоскою, підливаю. Коли кущик підросте, зрізаю сухі гілочки. За квітень-травень виростає гарний кущ. Але перші бутони зрізаю, бо вони виснажують рослину, наступні — залишаю.
— Скільки маєте троянд? Чи часто оновлюєте свій асортимент?
— Щороку чоловікові кажу, що востаннє. Але, він, звісно, знає, що це пуста обіцянка. Я все одно виписую журнал і саджу далі. Маю близько сімдесяти кущів. Спинятися не планую.
Моя лавандочка — вередлива дівчинка. У березні обрізаю її під пеньок. Потім лаванда наростає. Красива, як у казці!
Це садові гібіскуси. Далі — лілії. Куди не глянь — усе із «СонцеСаду»!
⌂ Фото: Дельфініум ніби зібрав у себе всю блакить світу, щоб подарувати нам цю феєрію кольору. Справжнє диво!
Тут і помідорчики, чорнобривчики, хризантеми. Цибулька теж ваша. Надсилали саджанку. Я запихаю її в ґрунт восени. Гляньте й на сухоцвіти: лимоніум, настурцію, майори.
Солодкий болгарський перчик також росте. Тут — цибулька, яку обсаджую гладіолусами, але поступово, щоб цвіли до приморозків. Скоро часничок треба викопувати.
Вирощуємо й сидерати. Як розквітне фацелія — поле синє-синє! Вона так пахне, що притягує до себе багато бджілок. Природа чарівна! Я закохана в нашу дачу!
⌂ Фото: Сім'я сіє фацелію, адже це найкращий попередник для всіх овочевих культур і відмінний медонос
Господиня запрошує нас оглянути наступних мешканців її володіння:
— Торік подруга пригостила мене жимолостю. Які ж смачні ці ягоди! Домовились із чоловіком замовити саджанці. Тепер виросло п’ять кущів.
У чарівному саду ми зупинилися біля мініатюрних кущиків.
— Це — наша смородина! Сорт Софіївська, яку омолодила. Відкрию секрет. Я збираю картопляне лушпиння й удобрюю ним кущики. Смородина й порічка люблять крохмаль. Спробуйте ягідки! — пригощає нас господиня величезними плодами.
— Яка смакота! І розмір вражає! — хвалимо ягоди.
— Це — порічки, — зазначає господиня. — З них не лише готую компоти та желе, а й заморожую. До речі, з вишень виходять смачні цукати.
Рецепт желе з порічок
Мию ягоди, обриваю плодоніжки, трохи проварюю на вогні, протираю через дуже мілке сито. Перетерті й виварені кісточки заморожую для компоту, а до маси, що залишилась, додаю цукру.
На літр маси — 600 грамів цукру. Проварюю, поки суміш набуде желейної консистенції. Потім закручую кришками.
Узимку цей смаколик — улюблений мармелад, який люблять діти.
Рецепт цукатів із вишні
Мию ягоди вишни, витягую кісточки. Висипаю на друшляк, щоб стекла вода. Кладу на деко, у якому ягоди висихають протягом трьох днів. Тоді просушую в духовці з відчиненими дверцятами. Потім розкладаю їх. Роблю це для того, щоб вони ще краще просохли.
Засипаю в літрові або півлітрові баночки, накриваю залізною кришкою. Приготовлені таким способом ягідки — це своєрідні вишневі цукати.
— Помилуйтеся клематисом — квітучим шаром, — розказує фея квітів про витончену арку, усіяну ніжним білим цвітом. — Не оминемо жасмину й гортензії. Там вродили огірочки, картопля, горох, капуста. Усі рослини ми поєднуємо.
Я подружила всіх. Це також ваші персики. Соковитий сорт Посол миру! Я люблю персики, тому чоловік садить їх навкруги.
— Пані Ольго, Ви надихаєте працелюбністю. Звідки берете сили та натхнення вирощувати рослини під час війни?
— Коли розпочалася війна, я нічого не хотіла й не могла. Це був лютий — пора сіяти розсаду. Чоловік спонукав до роботи. Спершу було страшно. Через відчай я часто плакала. Потім опанувала себе, адже мусили годувати дітей. Ми все-таки посіяли, посадили, і я увійшла в городній ритм життя. У народі кажуть: війна війною, а їсти треба.
Посадили картоплю, відвезли волонтерам. Багато цибулин відправили на фронт. Ми всі покликані творити добро!
— Як розподіляєте обов’язки в диво-саду?
— Чоловік навчив мене обрізати. Допомагаю йому. Діти живуть у Києві. Підростає внук, якому тільки півтора року. Надіємось, що колись продовжить сімейну справу! Внучок уже відтепер бере лійку з водою та йде на клумбу поливати.
⌂ Фото: Декоративна жимолость
Тут — півонії, там — півники. Дуже красиві квіти! Теж посадила гарбузики, щоб готувати кашу малечі! Це останні, що замовили в «СонцеСаді»: аґрус, нектарин, три сорти кизилу.
Запам’ятався день, коли на пошті їх ледве тягнула. Чоловік дивувався: «Нащо аж три сорти замовляла?». Я прочитала, що без запилювачів на городі не обійтися. Посадили їх. Абрикоси, яблуні, фундуки, груші, липи й дуби, сосни й берізки. Це — садок до кінця ділянки.
Біля могилки, де поховано нашого улюбленого собаку, на ім’я Рей, породи вівчарка, який прожив із нами 12 років, ми посадили дейцію шорстку та гортензію на пам’ять про нього. Дейцію вирощуємо й у місті. Вона довго квітне.
⌂ Фото: Дейцію посадили на пам'ять про померлого пса Рея
— Чи не помилимось, якщо скажемо, що на дачі й черпаєте енергію?
— Так! Щойно вранці поснідаємо, виконаємо домашні обов’язки, відвідаємо батька та погодуємо його, ми поспіхом сюди приїжджаємо на скутері. Ця дача — наша радість!
Навіть у лютому, коли було сонячно, приїжджали сюди, щоб насолодитися повітрям і деревами, натішитися кожною квіточкою. У цілющій аурі природи хоча б на мить забували про війну.
У Кожанці й лелеки живуть. Найцікавіше, що ми призвичаїлись до села, адже жили в місті, — відверто каже пані Ольга.
— Тим паче ми на схилі віку. Мені буде 70 років. Дружина ще молода — дитя, якому тільки 62! — так мило називає супутник життя Ольгу. — Ми разом уже 45 років! Також започаткували традицію — присвячувати дерева нащадкам. Коли внучці був рік, посадили для неї катальпу. Ця рослина дивовижна й екзотична. На честь онука мрію посадити шовковицю. Я читала, що «СонцеСад» має цю культуру з великими плодами — завдовжки п’ять сантиметрів. Шовковиця довго росте.
⌂ Фото: Іриси — наче метелики присіли відпочити на стеблах
— Пане господарю, як Ви ставитесь до захоплення дружини?
— Ця справа важка, але потрібна й цікава. Окрім того, нас тішать результати праці. Я найбільше люблю овочі та ягоди, наприклад помідори й кавуни.
— Але доглядаю за ними я! — сміється дружина. — Він поливає та обрізає.
— Де навчилися обрізати дерева й кущі?
— Спостерігав, як роблять інші. Читав журнали, заглядав в інтернет. Так і навчився кропити, косити й поливати. Важка робота — моя, а делікатна — Ольги. Я ненароком скосив багато її квітів. Але став навколішки, і дружина мене пробачила, — жартує чоловік.
— За кожну скошену рослину, напевно, купуєте нову?
— Ні, він не контролер! Коли отримуємо ваш журнал, спочатку вибираю я, потім — чоловік. Насамкінець вирішуємо, чого найбільше потребуємо, і замовляємо. Життя продовжується! — радісно розповідає дружина.
— Що побажаєте читачам, які досі вагаються, чи варто створювати сад і город?
— Не вагатися і не боятися! — радить пані Ольга.
— Людина швидко до всього адаптується. Це важка праця. Але коли восени поглянеш на плоди — душа радіє! — заспокоює господар.
— Милуєшся ними! Порівняйте, будь ласка, побутові ситуації. Купив якусь річ, згодом викинув її, а як посадив квітку, то росте протягом багатьох років, інколи й усе життя! Тому не сумнівайтеся, дорогі читачі! Експериментуйте, навчайтеся — і не пошкодуєте! — ділиться садівниця. — Дякуємо вам, що видаєте такий корисний журнал, і запрошуємо ще не раз приїжджати до нас.
Спеціально для «СонцеСаду» матеріал підготувала Світлана Гончаренко
(067) 409-80-90
