Запитання про вік не заведено ставити жінкам. Тому ми, не порушуючи законів толерантності, поцікавилися в Івана Івановича Урсти, а скільки ж йому років? Звісно, не для складання анкети. Просто були здивовані, наскільки цей вочевидь не юний фізично чоловік, сповнений молодечого запалу до виноградарства та натхнення до своєї щоденної праці. Мудрий виноградар відповів: «Я не маю віку. Щороку народжуюся з новим розпусканням лози, з новим урожаєм, з молодим вином».
Іван Іванович живе в селі Великі Береги Берегівського району, що на Закарпатті, поблизу кордону з Угорщиною. За своє життя займався і рослинництвом, і тваринництвом. І в усьому мав успіх, бо брався до справи відповідально і праці докладав чимало. Але останні кілька десятків років він присвятив виноградарству й виноробству — справі, яка є його стихією, пристрастю, його філософією. Бо без щирого ентузіазму людина навряд чи впоралася б із таким обсягом роботи. «Я вже 30 років не був у відпустці. Узимку починаю обрізування, восени ще листя опадає, а я вже обрізаю. Десять гектарів, 34 тисячі кущів — на одні руки. Син допомагає. Для збирання урожаю наймаємо робітників, бо самі вчасно все зібрати не встигли б».
Сім’я Урста має глибокі традиції у виноградарстві. Власником виноградників був дід Івана Івановича, який і прищепив онукові основні навички. Має шато Івана Урсти навіть свій герб, який створила, використавши прізвище прапрадіда-винороба, вже онучка Івана Івановича. Цей знак бачимо на всьому в дегустаційному підвалі: серветках, діжках. Навіть для фото господар одягає фартух із сімейним гербом. Винороб сподівається, що колись ім’я його сімейного шато буде відоме, а герб — впізнаваний. Хоча наразі домовитися з державою про офіційність своєї справи дуже важко.
«Я уже 30 років на тій гірці, взяв в оренду землю ще від колгоспу. Потім колгосп розпався, я завис у повітрі. Ці землі стали належати сільській раді. Потім з’ясувалося, що, згідно із законами, землю за межами населеного пункту сільська рада не могла давати мені в оренду, районна рада теж ні. Все! Мене нема! От прийде якийсь фраєр із Києва і скаже: «Все, діду, забирайся звідси — земля моя!». За 30 років тут, у мене, багато впливових людей побувало, які обіцяли, що владнають питання, але рішення дотепер нема».
Цей край сам надихає на справу виноградарства й виноробства: чудовий теплий клімат, гори. «Мій виноград росте на висоті 250 метрів над рівнем моря. Це урочище називається Мала гора. Поруч село мало виноградники, були гори Велика та Мала. На Великій уже давно ліс заріс, і там навряд чи хтось щось посадить. А на Малій — 35-гектарна площа. Виноград росте під сонцем. Щоб не згорів кущ, один гектар винограду випаровує 10 тонн води щодня. Виноградні корінці сягають на глибину 30 метрів у пошуках вологи. Бог сотворив гори для винограду», — пояснює Іван Іванович.
У наш час закласти виноградник, як пояснив нам Іван Урста, дуже дорого — близько 15 тисяч доларів за гектар, тому нові насадження виноградар собі дозволити не може. Свої найдавніші плантації він закладав на Малій горі 30 років тому, а наймолодшим насадженням — п’ять років. «Зараз уже вступили в плодоношення 15 тисяч восьмирічних кущів. Вони почали давати врожай у п’ятирічному віці й третій рік плодоносять, але навантаження зростає поступово — обриваємо частково грона. До трьох років зриваємо все, крім листочків, щоб кущ набрався сил. До п’яти — одне-два грона залишаємо. Ці саджанці 8–9 років тому отримав із Херсонської області. А ще брав чотири тисячі кущів сорту Голубок. Це український сорт, який мав би бути нашою гордістю, як Сапераві для Грузії».
Загалом у своїй колекції виноградар має шість сортів білого винограду та дев’ять — червоного. Щороку з усіх сортів Іван Урста готує вино. «Ось підвал. Тут зберігаємо вина попередніх років. У підвалі вони дозрівають, – веде нас господар у святая святих. — Півтора року тут зберігаємо вина. Коли вже дозріли, перевіряємо, чи варті вашої уваги. Ми збираємося сім’єю, відкриваємо діжку й дегустуємо вина. Якщо вони нам не подобаються, то ви їх не побачите у продажу. Це як у рекламі кажуть: «Для людей — як для себе». Вина не відбраковуємо взагалі, а залишаємо дозрівати далі, щоб повернутися до дегустації згодом».
На жаль, придбати ці й справді якісні авторські вина, виготовлені з душею, можна тільки безпосередньо в Івана Івановича. Знову ж таки через недосконале законодавство у сфері виноробства. «Мої вина не купите в магазині. До мене зверталися великі ресторани, бо знають мою продукцію, але як я можу дати вино їм на реалізацію, якщо не надам акцизної марки, сертифіката якості? Мене ж нема офіційно в Україні як винороба».
Виноробством займається і син Івана Івановича, який теж має свій дегустаційний зал. З винним погребом сина — цікава історія. Його відкрили випадково, як розказав Іван Іванович: «Коли син купував комору, то вона була розміром два на два метри. Але нас насторожила підозріло товста стіна. Ми її розбили й виявили величезний винний погріб, що простягався на 25 метрів. Йому приблизно 400 років. Ми побудували там підставки під бочки, пробили вентиляцію. Підвал заходить углиб гори, в кінці підвалу над ним 25 метрів скали. Там температура стала: і влітку, і взимку — плюс дванадцять. Це найкраще природне місце для збереження вин: температура й волога відповідні. А в моєму підвалі це все створено штучно, вже не так».
Вино Іван Урста любить. Не тільки в тому сенсі, щоб його вживати, хоча і вживає теж, як він зізнався, по 400–600 грамів щодня. Але робить вино з любов’ю і розповідає про нього так само:
– Це Ліаночка — угорський сорт вина. Вино наших матерів, наших дівчат. З угорської «ліанка» перекладається як «дівчина». Вино має гірчинку, як жіночі турботи, переживання. З цього вина ми починаємо дегустацію. Це «сухарик», щоб освіжити, очистити рецептори. Якщо вино вам подобається — смакуйте малими ковточками, це не горілка, щоб пити залпом. А якщо не до вподоби, то це не ваше вино, ваші рецептори його не сприймають. Не змушуйте себе, а вилийте в глечик. Є такий звичай у поводженні з цим напоєм. Так, як ви хочете, щоб жінки або чоловіки ставилися до вас: якщо любить — приголубить, якщо ні — нехай іде геть».
Господар винного підвалу наливає кожне нове вино для дегустації обережно, запрошує роздивитися його колір біля полум’я свічки, вдихнути й оцінити його аромат: «Ці два вина — Розе і Кадарка королівська – зроблені з одного сорту винограду. Син учився виноробства в Австрії, де дізнався про технологію приготування цих вин. У сухому вині майже нема залишку глюкози — 0,3–0,5 грама на літр. Ваші рецептори на це не зреагують. А в напівсухому молодому Розе — від 15 до 30 грамів глюкози, вона не збродилася. І це відчуваєте: вино м’якше, бо глюкоза завуалювала кислотність. Маю вино, яке через 10, 15, а то й 20 років стане вином — чорний токай. А це Совіньйон — виноград-бродяга. Його так називають, бо росте всюди: в Австрії, Новій Зеландії, Південній Африці, Австралії. Це класика червоних вин. Найкраще вино Совіньйон роблять у Німеччині. Якщо на європейський фестиваль чи показ вина німці дають заявку, то французи туди й не потикаються. І хоча німці живуть значно північніше від французів, але екстремальні умови виноградарства й німецька педантичність у виноробстві творять дива».
Після дегустації вин ми вмовили Івана Івановича поїхати на ту гірку, про яку нам уже так багато розповів. Погода наприкінці серпня була надзвичайно спекотна, тому покидати прохолодний винний погріб аж ніяк не хотіли. Але підвал — це лише вершина айсберга, результат титанічної роботи, а ми прагнули подивитися на весь айсберг — на самі виноградники. Приїхавши на гірку, не тільки побачили акуратні ряди виноградників на схилах гори, а й відчули те, що відчуває Іван Урста, – любов до цих рослин, до визрілих під щедрим сонцем соковитих грон, до неймовірних карпатських краєвидів. Зрозуміли, що виноградарство насправді може бути сенсом життя і його філософією. Але, напевно, відчули і зрозуміли лише на соту частину те, що сповна розуміє цей мудрий, добрий, працьовитий сивочолий чоловік.
Оксана Дзененко, Зоряна Різничок
Купити саджанці винограду можна ТУТ.
Читати ще:
Як з одного куща лохини отримати 1000 гривень?
Виноград може вижити навіть при кількамісячній посусі
Стратегічні підходи до боротьби зі шкідниками винограду
