Ольга Сумська, славетна українська актриса, улюблениця мільйонів, народилася у Львові в талановитій акторській родині. Тож професію їй не довелося обирати — вона сама її обрала! Зніматися в кіно Ольга Сумська почала ще в студентські роки (навчалася у Київському національному університеті кіно, театру та телебачення ім. Івана Карпенка-Карого). Її перша кінороль — у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», її зоряна роль — у «Роксолані». Зоряний ряд поповнюється новими роботами. Ось і нещодавно Ольга Сумська повернулася із чергових гастролей.
— Куди повертаєтеся після гастролей — у київську квартиру чи маєте заміський будинок?
— Мрію про такий будинок. Але для цього треба часу і великих статків. Тому тішимося природою на скромній дачі батьків мого чоловіка в Рожнах, що на Київщині, — там протікає річка Десна, дуже мальовнича природа… Щоправда, буваємо там дуже рідко, бо робочий графік — шалений. Тому на природі, як кажуть, дихаємо повітрям на повні груди — ні город засадити, ні прополоти його, ні врожай зібрати вчасно не дасть знову ж таки завантажений робочий графік. Але ми таки мріємо облаштувати власний заміський будиночок. Щоб там був нормальний городець — не менше ніж 20 соток (а не класичні 6) — хочеться простору! Обов’язково насадила б багато квітів — я їх просто обожнюю!
Сьогодні люди дедалі більше займаються городами, садами, і це правильно. У країні — скрута, складна економічна ситуація, війна, тож час подбати про власну городину. Я пригадую, як свого часу ми на своїх шести сотках за містом садили картоплю і збирали класні врожаї. Збирати вирощене своїми руками — це така насолода, така наснага! Земля дає людині енергію.
⌂ Фото: Зіркова родина
Але був у нашій «дачній історії» і такий казус. Одного року посадили картоплю, буряки, поливали, доглядали. Приїхали збирати врожай, а хтось вже все викопав. Можливо, прочули, чия це ділянка. Подумали: «Картопля від Сумської, треба її перепродати» (сміється). Тому мрію про приватну територію з огорожею. А поки що господарюю в парку біля звичайного багатоповерхового будинку в Києві, де ми мешкаємо. Тут моїми руками і руками мого чоловіка висаджено багато дерев, кущів, створено квітники. Я дуже люблю поратися на землі. Мені не важко виходити в парк із баклажкою і поливати висаджені рослини. Тож є така артистка, яка доглядає за своїм міським подвір’ям і нічого поганого в цьому не бачить.
— Які породи дерев висаджуєте у парку?
— Молоді акації, липи, каштанчики— на місці зрізаних дерев. Я дуже небайдужа до зелених насаджень. Так завжди було в нашій родині. Такою мене виховав тато. Світла йому пам’ять!
— Розкажіть про свою акторську родину, одну з найвідоміших в Україні.
— Я нею дуже пишаюся. Мій тато — народний артист України, зіграв понад 150 ролей. Разом із мамою працював у Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької у Львові, потім — у Запоріжжі, де ми прожили 15 років, там я навчалася у школі. Мій тато збирав жолуді знаменитого запорізького дуба, якому виповнилося 700 років, пророщував їх і висаджував маленькі дубочки у всьому колишньому Союзі. Сьогодні ці дітки запорізького дуба — справжні велетні-дуби, які красуються не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Батько черпав у цьому особливе натхнення, він цим жив. Пам’ятаю, що пророщені дубочки завжди стояли у нас на підвіконні. І ви знаєте, мені це передалося. Коли я чую, як пилка ріже дерево, не можу всидіти на місці, вибігаю, з’ясовую, для чого це роблять. Намагаюся захистити дерево. До речі, багато дерев і зелених насаджень у нашому парку і на нашому подвір’ї мені вдалося-таки врятувати.
Завжди милуюся, як підросли молоді акації, каштанчики, посаджені кілька років тому. А цієї весни разом із телеведучими (серед моїх сусідів у будинку — багато зірок шоу-бізнесу) ми висадили 25 молоденьких кленів у нашому парку. Слава Богу, всі прийнялися. Бо ж ми доглядаємо за ними. Домовляємося із «Зеленбудом» про поливання дерев. А ті, які ростуть ближче до будинку, я поливаю сама. Бо, як казав батько, молоде посаджене деревце потребує одного відерця води в день, щоб прийнялося. Він знався на цьому.
⌂ Фото: Пані Ольга зі своєю сестрою та матір'ю
— А що ви насіяли на клумбах біля будинку?
— Найбільше — чорнобривців. Є дуже гарні хризантеми, симпатичні квіти-«собачки». Дуже багато ірисів різних кольорів — особливо заворожують білі й ніжно-бузкові. Справжньою розкішшю були б троянди, але в міському дворі за ними тільки й пильнуй, інакше підуть «на букети». Нам вистачає сторожувати ялинки напередодні Нового року! Навесні на наших клумбах тішать душу тюльпани. А у травні — дивовижні конвалії. У нас, як у світі дикої природи, одні квіти відцвітають, інші розцвітають. Дуже гарно квітнуть яблуні, тоді груші, вишні, каштани, акації, липи. І нічого не квітне одночасно. Наче каже: «На тобі, людино, ці квіти, вдихай цей аромат, бережи, піклуйся, не будь байдужою!». Ось такі настрої ми передаємо своїм сусідам, які знають, що я як член громадської ради всім опікуюся і в парку, і на подвір’ї. А як інакше?
— А у вашій квартирі також «квітучий сад»?
— Так, у нас багато зелені: й у квартирі, й у нашому під’їзді, на кожному поверсі — ніби маленький ботанічний сад. Дуже багато розкішних орхідей, драцен. Як їду на гастролі, розкладаю на кожному поверсі баклажки з водою, щоб рослини поливали. Але зазвичай доводиться телефонувати чоловікові і просити саме його поливати квіти на поверхах, бо люди часто байдуже проходять повз баклажки.
⌂ Фото: Ольга Сумська у шлюбі з Віталієм Борисюком із 1996 року
— Мабуть, рослини відчувають вашу опіку краще, ніж люди?
— Це правда. Між нами існує колосальний невидимий зв’язок! Я вже помітила: щойно приїжджаю з гастролей, все квітне і буяє, поїду з дому — стає кволим, підсихає. Вочевидь, маю легку руку, і рослинам подобається моя енергетика, бо все, що саджаю, завжди приймається.
— І як така міська людина може мати таку енергетику, такий потяг до землі?
— У дитинстві мене часто відвозили в село до бабусь. Бабуся по батьку мешкала в селі Верблюжці Кіровоградської області, де народилися всі Сумські. Батьківщина моєї матусі — село Катюжанка на Київщині. Тут — Полісся, а там — степи та левади, золоті чорноземи. Ну як у це можна не закохатися?! Наприкінці травня мене віддавали бабусям, і упродовж усього літа я полола, поливала, працювала на городі, на баштані, збирала ягоди (полуниці, малину, смородину). Малинник був таким великим, що я не тільки з нього наїдалася, а й продавала ягоди сусідам по 2 крб. за літрову баночку. Бабусі садили все, що тільки можна. Тож іще з дитинства знаю, що таке кавуни, дині, вирощені власними руками, що таке помідори «волове серце» чи жовтенькі тощо.
А бабуся з Полісся навчила мене збирати гриби, трави. Вона дуже добре зналася на травах. І мені передала колосальні знання. Тож я не лише знаю трави, а й умію з ними говорити, збирати. Іноді купую трави, але часто збираю сама. Навіть із Польщі привезла мішок сушеної кропиви, любистку, інших цілющих трав. Як тільки мала вільну годинку — йшла у луги за Варшавою (вони там особливо розкішні) і збирала трави. Я використовую їх для ополіскування волосся, для ванн, для загартування тіла. Сила природи — особлива! Голос трави в моєму серці — це окрема тема. Свого часу (коли мені було лише 26 років) я зіграла у фільмі «Голос трави» разом із Раїсою Недашківською. Фільм отримав престижну нагороду на всесоюзному кінофестивалі «Сузір’я», а ми обоє — гран-прі. Я маю окремі книги «Рецепти краси», «Кулінарна книга», у яких є всі мої рецепти, уподобання, секретики, якими радо ділюся зі своїми шанувальниками.
⌂ Фото: Cумська має цілу колекцію вишиванок
— Пані Олю, а ви пам’ятаєте свою першу роль у житті, не обов’язково на професійній сцені?
— Я народилася за кулісами Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької у Львові, росла, вчила уроки за кулісами, у гримерній мами і тата в Запорізькому академічному музично-драматичному театрі ім. В.Г.Магара. І саме на сцені запорізького театру в 5 років я зіграла свою першу роль — Весточки, доньки головної героїні у виставі «Дженні Герхардт» за Теодором Драйзером. Їздила з гастролями Україною.
— А яка роль найбільше припала вам до душі?
— Звичайно, це всім відома Роксолана. А з нових ролей — Софія Миколаївна у серіалі «Гречанка». Вона несподівана для мене тим, що це роль негативної героїні, злої свекрухи, яка боролася за своїх дітей. Є що грати: характер, сила волі, сталева міць, жіноча прозорливість. Ця роль мені далася дуже нелегко, але ті відгуки, які чую, свідчать про те, що вона мені таки вдалася. Це фільм про важливі родинні стосунки, і це добре, що ми розповіли людям таку історію. До речі, зараз тривають перемовини щодо продовження зйомок серіалу «Гречанка», тож чекайте.
— Ви відобразили на сцені багато різних жіночих характерів. А в житті ви — залізна леді чи ласкава господиня?
— Я можу бути в різних іпостасях. Але передусім я — мама. Хоча в моїй професії не можна бути безхарактерною. Треба бути сильною особистістю, інакше акторам не вижити. У родині я добра, турботлива, емоційна. Але можу і прочухана дати, зробити зауваження. І мій чоловік знає, що я дуже вибаглива. Хоча водночас і терпляча. Жіноча терпеливість рятує родину від «гострих кутів». Жіноча мудрість, піклування про чоловіка — це неоціненні родинні речі. Погодьтеся, нашим чоловікам сьогодні дуже і дуже тяжко. Хтось втратив роботу, а хтось — упевненість у завтрашньому дні. У країні — війна, яка руйнує душі, особливо чоловічі. І наше жіноче покликання — вселити в чоловіків віру, одержимість, любов, що даватиме їм колосальну силу та надію. Українська жінка, її характер — це щось особливе і неповторне! Оспіване поетами, художниками. Весь світ захоплюється українками — їхньою красою, сильним характером із «перчиком». Наші жінки — берегині, і на цьому тримається вся Україна.
Спеціально для «СонцеСаду» матеріал підготувала Наталія Вишневська
