Не здаватися, а йти вперед, відроджуючи себе й занедбану ділянку. Такими поставали перед отцем Світельським головні завдання його життя. 20 років тому чоловіка скувала хвороба, лікарі навіть не сподівались, що ходитиме знову. Але диво сталося: священник пересувається на ліктьових милицях та доглядає свій мінідендропарк із врятованими рослинами. Він переконаний, хоч би в якому фізичному стані перебував — ти завжди потрібний у світі. Обмежені можливості — це внутрішнє відчуття межі своїх здібностей, які треба розкривати.
Віктор Світельський розповідає, що сад поділяється на декілька кімнат, кожна з яких має елементи найпоширеніших ландшафтних стилів. Слухайте у нашому подкасті:
Диво-сад — шедевр ландшафтного мистецтва
Село Нова Буда Бучанського району — одне з найбільш постраждалих внаслідок війни на Київщині. Донедавна воно було відоме завдяки місцевому священнику Віктору Світельському, який власноруч створив диво-сад. Подивитися на справжній витвір ландшафтного мистецтва приїжджали туристи, професійні дизайнери й ті, хто цікавився, за якими канонами створено таку перлину. Але отець Віктор не має ні секретів, ні стандартів. На йому думку, сад потребує господаря, як вільного художника, й особливої любові до рослин.
⌂ Фото: Віктор Світельський вважає, що головне правило створення саду — любов до рослин
Усі дороги ведуть до світла
Життя — непередбачуване. Як і доля. Віктор Світельський, філолог і педагог за освітою, завжди відчував потяг до мистецтва: малював картини, захоплювався реставрацією, займався флористикою. Однак життєва дорога привела його до храму Божого — він став священником.
Водночас на долю Віктора Світельського випало тяжке випробування. Після перенесеного мієліту втратив здатність самостійно ходити. Лікарі давали невтішні прогнози, однак пацієнт урятував себе сам — вірою і прагненням реалізувати свою мрію. Сталося неймовірне! Він став на ноги! Сили йому повернув, переконаний священник, створений власноруч сад. Із занедбаної присадибної ділянки, яка дісталася родині Світельських, вони створили неповторний світ рослин. Неможливо словами передати його красу, як й описати шедевр на полотні чи геніальну музику. Дивовижний сад треба побачити на власні очі. Або бодай послухати самого автора, який створив цей шедевр.
⌂ Фото: Загальний план Саду Світельських
«Я вирішив стати білою вороною»
Сад Світельських — як живий організм. У ньому органічно поєднуються різні стилі й нестандартні ідеї, вільний політ фантазії і дбайливий догляд. Умовно сад можна поділити на вісім секторів, які отець Віктор назвав кімнатами (Англійська, Японська, Французька, Женевське Озеро тощо). Кожна кімната саду — неповторна, звичним стандартам тут не місце.
— Першою я облаштував французьку кімнату. Спочатку висадив самшит, — розповідає отець Віктор. — Щоб усе було в одному стилі, мусили поміняти вікна в будинку — із широких зробили вузькі й довгі. Для села, де на городі традиційно висаджують картоплю й буряки, це було своєрідним зламом стандартів використання присадибної ділянки. Але я вирішив стати білою вороною. Тоді мав 17 соток землі. Згодом родичі в складчину купили й подарували нам ще 10 сусідніх. Розуміли, що це буде стимулом для мене не спинятися у своїх починаннях, для яких уже бракувало місця.
⌂ Фото: Першою була облаштована французька кімната
Працюю з рослинами за законами естетики, а не за правилами. Тобто й тут я почав ламати традиції. Якщо ти йдеш стандартним шляхом і намагаєшся когось копіювати, нічого цікавого не вийде. Я — за творчість, за експерименти, за трішки безумні вчинки в цьому плані. Та й сам сприймаю свій сад як картину, яку малюю. За покликом серця я — імпресіоніст. Не креслю ескізи, не планую, живу емоціями й люблю отримувати ефект неочікуваності: коли робиш мазок і не знаєш, що з того вийде. Я хочу дивуватися цьому світові й дивувати інших.
До мене на екскурсію часто приїжджають ландшафтники. Вони намагаються дискутувати зі мною щодо правил дизайну, але я не бажаю сперечатися і комусь щось доводити. Належу до людей вільних. Я ж художник! Найкраще завершення дискусії — це тоді, коли професіонали, обійшовши мій сад, кажуть: «Вау!»
⌂ Фото: Виноград дівочий окутав стіну своїми пишними листками, створивши різнобарвну композицію
Ренесанс, освячений турботою і любов’ю
Усі рослини Віктор Світельський вирощує сам. А точніше сказати — він дає їм друге життя.
— Ще до хвороби я захопився живцюванням. Таким способом розмножив багато рослин із природи, — каже господар. — Купувати екзотичні саджанці було дорого. Тому я використовував зламані чи пошкоджені рослинки, які продавці хотіли викинути. Також їздив у ботсади, садиби-маєтки, просив живці рідкісних рослин. Мені ніколи не відмовляли.
Але маємо багато рослин із сумною долею, змінити її — мій обов’язок. Це фішка мого саду. У ньому росте два символи відродження — ялинка Попелюшка і козацький ялівець Гидке Каченя. Ялинку ми з донькою (їй було три з половиною роки) знайшли в лісі під завалами гілок. Деревце було кволе, втратило форму. Забрали його додому, підстригли, і, відчувши свободу й турботу, ялинка почала стрімко рости, наче хотіла нас здивувати та віддячити. Доля ялівцю теж трагічна. Його розчавив трактор. Ми врятували деревце, укорінили, сформували так, що він тепер не повзучий, а росте високо й усіх дивує.
⌂ Фото: Ялинка Попелюшка і козацький ялівець Гидке Каченя добре вписалися в загальний колорит англійської кімнати
Зелений дім, де затишно усім
— Я маю не просто сад. Це гуртожиток, у якому зібралися і живуть у злагоді рослини різних кліматичних зон, різної кислотності ґрунту тощо. Я не можу створити кожній культурі ідеальні умови. Тому запропонував їм ураховувати інтереси одна одної і поважати особистий простір кожної. Отож, у моєму саду вживаються рослини з абсолютно протилежними запитами.
⌂ Фото: Женевське Озеро оточив різнобарвний люпин
Я не маю коштів для крапельного поливання чи закупівлі торфу. У нас узагалі проблеми з водою, тому поливаю, порушуючи всі закони, — холодною водою, що містить багато заліза, з висоти «вертушок». Поливання на одному місці триває три години. І так рухаюся по саду, за тиждень маю зволожити весь, тому поливання триває майже цілодобово.
Однак це має свій позитивний ефект. Є така методика — зрошення холодною водою, особливо корисне для вічнозелених рослин. Це їх пробуджує. І я бачу, що моєму саду комфортно. Це мій досвід. Головне — любити рослини. Мабуть, вони вміють відчувати людей. Завдяки любові можна творити, відроджувати, дарувати нове життя. Я відвідував сади, у які вкладено великі гроші, але вони невдовзі занепадали, бо насправді не потрібні своїм господарям як дар, близький серцю. Для таких власників сад — це данина моді чи щось напоказ.
Мій сад — бюджетний, економ-варіант. Оскільки я людина з обмеженими можливостями, не можу дозволити собі найняти когось для догляду за ним, а сам роблю це залежно від власних сил. Іноді навіть буває важко висадити рослину за всіма канонами, тож просто її прикопую. Але вона росте й буяє.
У живописі існують канони, але є і так званий наївний живопис. Так само може бути наївний ландшафт. Людям, які приходять на екскурсію до мого саду, це подобається. А мені до вподоби захоплювати людей. Треба любити те, що робиш. Тоді й станеться диво — у саду й у житті.
⌂ Фото: «Живемо, як у санаторії...»
«Живемо, як у санаторії, працюємо не покладаючи рук»
— Коли хвороба посадила мене в інвалідне крісло, сад доглядали дружина та малі діти. Я тільки дивився у вікно й підказував їм, як робити. Бо вірив, що стану на ноги й усе закінчуватиму сам! Так і сталося. Ось уже майже 20 років я пересуваюся на милицях, але не полишаю роботи в саду. Інколи це буває дуже непросто, можу й застудитися, сидячи на подушці на землі (бо інакше ніяк), втомитися до знесилення. Але це явище тимчасове.
Сад надихає та оздоровлює мене. І не тільки мене. Наприклад, у ньому дуже багато ялівців, які дають кисень.
Гектар ялівцевого лісу може забезпечити киснем мільйонне місто. А гліцинія гальмує ріст туберкульозної палички. «Зелених лікарів» у нас багато. Тому я кажу, що ми живемо, як у санаторії. Але й працюємо не покладаючи рук, бо труд також приносить задоволення.
Сім’я (троє дітей і дружина, лікарка за професією) мені завжди допомагає. Наразі діти вже стали дорослими й роз’їхалися. А коли були вдома, то копали в саду, ставочки штучні робили. Молодший син працює ландшафтним дизайнером, має власних клієнтів. Без дітей нам важче, не все вдається зробити, як хотіли б.
Є олімпійці й параолімпійці, а я вважаю себе параландшафтником, парадизайнером, парасадівником.
⌂ Фото: Женевське Озеро взимку виглядає умиротворено
Жага до життя завжди перемагає
Війна руйнує не тільки людські долі, а й навколишній світ. Село Нова Буда дуже постраждало. Обстрілами й пожежами зруйновано багато будинків, але дім Світельських уцілів. І їхній диво-сад також. Однак деякі рослини зазнали пошкоджень. Як каже отець Віктор, вони поранені. Тільки ж у його руках — особлива сила, яка зцілить своїх улюбленців і поверне до життя. Щоб тішили людей пишним цвітінням, вселяли віру в краще й доводили, що любов, красу й гармонію не перемогти.
Спеціально для «СонцеСаду» матеріал підготувала Наталка Польовик
Купити декоративні рослини для створення ландшафтного дизайну
