Декілька років тому в гостях журналу «СонцеСад» побував—народний артист України Володимир Горянський. Для вас — розмова, яка тоді відбулася.
Відомий кіноактор, артист, телеведучий, який майже 30 років грає у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Лауреат премії «Людина року» в номінації «Актор року» (2002, 2003 і 2005 роки). Лауреат премії «Колесо фортуни». Двічі лауреат театральної премії «Київська Пектораль». Кавалер ордена Св. Володимира IV ступеня і ордена Пошани. Мандрівник-любитель, який уже «підкорив» Азію та Африку, і мріє про подорож в Індію, Китай та Австралію.
Володимир народився 24 лютого 1959 року у шахтарському місті Стаханов, що на Луганщині, у багатодітній сім'ї шахтаря. Наймолодшенький Володя був улюбленцем у мами, хоча спершу вона й не дуже хотіла народжувати 4-ту дитину. Однак чоловік таки наполіг.
Батько помер, коли синові було 14. Мама залишилася сама з чотирма дітьми —двома синами та двома дочками. Володимир пам’ятає, як вона підтримувала його, коли він пішов з дому на навчання. Мама допомагала йому грошима, надсилала все, що могла!
З дитинства Володимир мріяв про славу. Однак шлях до п’єдесталу був нелегким. Співав у хорі РАГСу, Пам'ятає свій рекордний день, коли вдалося заспівати на 50 весіллях. Розклеював афіші, продавав квитки, працював контролером у тролейбусному депо, нічним сторожем у столичному кафе.
У 1979 році Володимир закінчив Дніпропетровське театральне училище, а у 1996 — Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Починав працювати у театрах Дніпропетровська та Севастополя.
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ АКТОРА
Роль, яка принесла Володимиру Горянському всеукраїнське визнання — Костя-психіатр із телесеріалу «День народження буржуя» за романом Юрія Рогози (1999 р.)
«Тоді я взагалі не знав, чи вийде «Буржуй» на екрани, — згадує Володимир.—Фільм, цілий рік лежав на полиці, Доля розпорядилася так, щоб він потрапив на екрани і став культовим. І це був вибух! У нашому кіно з’явився новий герой—розумний, освічений, який зробив себе сам. Актори, які виконували головні ролі, після цього фільму автоматично стали зірками. Для мене це був доленосний серіал. Режисера Анатолія Матешка, який запропонував мені зіграти у «Дні народження буржуя», називаю не інакше як хресним батьком. До речі, у романі Юрія Рогози мій герой Костя-психіатр абсолютно інший, ніж у фільмі. І коли Юра побачив мою інтерпретацію його героя, він зізнався: «Мені сподобалось, ти мене переконав».
Володимир Горянський приємно вражає, навіть можна сказати, приємно шокує багатогранністю свого акторського таланту. Він — майстер епізоду, бо вміє подати історію свого персонажа лише у кількох кадрах. Згадайте хоча б рекламний ролик «— Зустрів старого друга? — Ні!», у якому він буквально за секун ди переконливо «малює» образ доброго пияка-підкаблучника.
⌂ Фото: Володимир Горянський зіграв багато різнопланових ролей
Він — майстер перевтілень. У житті схожий на спокійного бухгалтера, на сцені може перевтілитися у кого завгодно — в неврастенічного Гітлера (спектакль «Майн Кампф або Шкарпетки в кофейнику»), чи в ексцентричного трансвестита Поллі (скандальна трагікомедія «Він — моя сестра»),
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
До 30 років Володимир Горянський жив за звичним для багатьох принципом «дім-робота». З часом він зрозумів хибність такого підходу, адже життя багатогранне, в ньому стільки цікавого!
Тривалий час другим життям Володимира Горянського була його еко-ферма під Одесою, яка з’явилася завдяки любові актора до чистих, органічних продуктів (він ніколи не купував продукти у супермаркеті, тільки у селі). Присадибне господарство еко-ферми Горянського було небідним — кури, поросята, корови, 100 кіз, ослик. Він, міський житель, навчився доїти корів та кіз. І навіть робити бринзу. Бринзарня стала його маленьким бізнесом.
Останніх 10 років позастоличного життя актор Горянський проводить у власному будинку під Києвом, у Нових Безрадичах Обухівського району. Будинок —просторий, з «ламаним» дахом, вкритим червоною черепицею — побудований за проектом господаря всього за 7 місяців. У все вкладено душу, все зроблено з любов'ю. З дитячої та з дорослої спалень на другому поверсі будинку є вихід на великий балкон — все для того, аби домочадці отримали максимум задоволення від споглядання краєвидів.
Неподалік будинку побудована дерев’яна лазня (хвойний зруб), також за уподобаннями Володимира Горянського. Доріжка до неї — із пласких каменів, які викладені в траві у формі слідів людини. У самій лазні є все необхідне — і вінички, і самоварчик, і плетені лапті. Дрова для лазні Володимир Горянський заготовляє також самотужки.
Відпочити в садибі можна і на великій дерев’яній гойдалці. Милує око невелика копанка-озерце, викладена каменем. На території' можна побачити велику скульптуру Діви Марії, іі актору подарував священик, з яким він познайомився у Єрусалимі. А ще — скульптурки гномиків, керамічні амфори.
⌂ Фото: Все що потрібно для гарного відпочинку — і гойдалка, і лазня
ЗА ЧИМ СУМУЮТЬ РУКИ
У повсякденному житті Володимир Горянський дуже гарний господар, досить практичний, охайний та працелюбний. У нього все до ладу. А його руки вправно володіють і лопатою, і граблями, і газонокосаркою. — Це прекрасно— щось садити власноруч, і бачити, як воно приймається, росте'— зізнається артист.— Ми з дружиною Оленою маємо цілком повноцінний сад. Власноруч висаджені яблуні, груші, сливи, айва, абрикоси, горіхи. Є ягідні кущі, тож варення на зиму у нас заготовлено досхочу.
— А город?
— А город є у сусідів (усміхається — авт.), вони вирощ ують все — починаю чи від картоплі, закінчуючи зеленню. Тож у них ми завжди беремо потрібну городину, а також яйця, молоко, сир, тому що, слава Богу, в нашому селі ще тримають корів. Наші сусіди — не олігархи, не бізнесмени, а звичайні селяни, абсолютно не зіпсовані мегаполісом, з ними залюбки спілкуємося. Це мене дуже радує, оскільки я не люблю усіх цих котеджних містечок.
⌂ Фото: Дбайливий господар
У себе ж замість городу ми розбили газон, на якому люблять бавитися діти. За ним я також доглядаю власноруч. Ще є клумби з квітами. На них ми з дружиною Оленою вирощуємо троянди,петунії, тюльпани, нарциси. Весь весняно-літньо-осінній сезон у нас на клумбі цвітуть квіти. До речі, ми вирощуємо такі сорти троянд, які цвітуть впродовж всього теплого сезону— починаючи з весни і аж до листопаду.
— У вас є улюблені квіти?
— У мене всі квіти — улюблені. Мій дім завж ди наповнений квітами — і не тільки тими, які мені дарують на спектаклях,— я люблю купувати їх сам.
— Хто доглядає ваш сад, квітник?
— Ми з дружиною Оленою, родичі, які приїздять до нас. Тобто ми все робимо своїми рукам и від цього більше задоволення. Не така вже велика у нас тери торія саду, щоб нам був потрібен садівник. Догляд за садом — це різнопланове задоволення. І душевне, і фізичне.
⌂ Фото: «Ми з дружиною Оленою все робимо своїми рукам и від цього більше задоволення»
— Ви віддаєте перевагу рідкісним рослинам, чи тим, які ростуть у наших краях?
— Я люблю екзотичні рослини, але в мене немає часу ними займатися, оскільки вони потребують особливого догляду. Всі екзотичні рослини в мене не в саду, а у квартирі. А на дачі в нас є єдине дуже гарне та цікаве дерево (не пам’ятаю, як воно називається), яке навесні розкривається великим стручком. Я навіть не думав, що воно в нас приживеться. Але прижилось. І тепер друзі просять і собі «корінчик» від нього. Всім даю, і у всіх виростає. У квартирі ж «поселилися» пальма, фікус, пеларгонії, крупно-листкові кімнатні рослини, За ними доглядає дружина. У нас великий балкон, і коли настає тепла пора року, 4-5 сортів кімнатних квітучих рослин вона висаджує там. Тож з весни до осені наш балкон буяє квітами.
— Ви так любите природу...
— А як же! Ми ж самі частина природи. Потрібно любити її, це закономірно, і так має бути. Нині багато містян намагаються жити в передмісті, щоб більше контактувати із землею, з квітами, деревами, і це дуже правильно.
— А в дитинстві як сприймали при роду?
— Жили ми у місті. Але на три літні місяці нас відправляли на канікули в село до бабусі ... Я із задоволенням згадую ті дитячі роки. Все це залишилося близьким до сьогодні. Пам'ятаю насичене працею життя у селі: вже о 6-ій ранку бабуся йшла із сапкою на лан обробляти буряки. Мій дядько був водієм, і я разом з ним їздив у поле, дивився, як машини забирали від комбайнів зерно і відвозили його на тік. Увечері, коли приходив додому, у мене чесалося все тіло — від ворсинок колосків. Однак я був дуже задоволений, і вранці знову їхав з дядьком возити з поля зерно.
Наше дитинство було далеким від комп'ютера. У той час і телевізорів практично не було. У нас на вулиці «Рекорд» з’явився о дн им и з перших — приходили всі сусіди, сідали на підлогу і дивилися кіно. Я копіював героїв кіноказок, і моя перша роль — це Баба Яга, я дуже добре копіював знаменитого актора Мілляра з фільму «Морозко». Та здебільшого ми, діти, більше бігали на вулиці, гралися на свіжому повітрі. Збирали гриби, ягоди, ловили рибу. Тягали за хвости котів, поросят у селі.
— Ви любили помучити тварин?
— Ні, тварин я не мучив, бо я 'їх люблю. Але в дитинстві полюбляв різні витівки. Наприклад, зганяти квочку з яєць, щоб подивитися, чи скоро будуть курчата. Звісно, квочка мене доганяла, я від неї втікав. Було, наздогнала і стрибнула мені на спину. Після цього бажання лізти до квочки в мене більше не виникало, А от з хлопцями ми любили битися між собою. На літо в село з’їжджалися діти з усього Союзу, тож нас було дуже багато і різних.
— Зараз гриби збираєте?
— Ох... Гарне заняття, але часу на нього немає. Останній раз ходив по гриби років два тому.
НАЙКРАЩА ПЛАНЕТА — РОДИНА
— А яку роль праці відводите у вихованні своєї 13-річноїдоньки Маші?
— Найбезпосереднішу. Змалечку залучаю її до роботи як ведучу на концертах та вечірках. Бо вона має знати, що гроші не просто беруть у батьків, а заробляють, і має розуміти, як саме. Кажу вчителям, щоб з усією суворістю оцінювали навчання Маші. Є батьки, які приходять до школи і сваряться за погані оцінки своїх дітей. Мені шкода і таких батьків, і їхніх дітей. Так вони стимулюють своїх діте до безграмотності та ліні. Я такого допустити не можу. Адж е Маша — це моя планета, яку я зобов'язаний вивести на орбіту.
— Топ-новина 2016 року — Ваше одруження з рестораторкою Оленою Фейсою. ЗМІ про це «шумлять» з грудня 2015 року, коли ви зареєстрували свій шлюб.
⌂ Фото: «З Оленою у нас багато спільного»
— Про те точкою відліку нашого шлюбу ми вважаємо все ж 21 червня, коли ми з Оленою повінчалися у Спасо-Преображенськом у соборі міста Києва. З Оленою у нас багато спільного. Обоє ми творчі люди, але реалізуємося в різних напрямках. Ми обоє любимо природу, заміське життя, займатися садом, подорожувати. Наша перша спільна поїздка — до Єрусалиму. Ми там були лише чотири дні. Але це дійсно надзвичайне місто, святе місце, яке творить чудеса. Ця поїздка нас і об’єднала.
— Ви так переконливо зобразили Старого Друга у рекламі... А як у повсякденному житті ставитеся до шкідливих звичок, здорового способу життя?
— У місті, де я народився, мене оточували терикони, шахти і дуже багато п'яних людей. Тому не п'ю і не курю — мені цього з дитинства вистачило надивитися. Постійно займаюся спортом. Люблю взимку кататися на лижах. Влітку їжджу на велосипеді, захоплююсь великим тенісом, якщо вистачає часу, бо взагалі-то живу у шаленому темпі. Щодня виконую фізичні вправи — зарядка триває 10 хвилин. Дуже корисна і дієва штука. До особливих дієт у харчуванні не вдаюся, хіба що до гречаної. На 20 хвилин запарюю зелену гречку без солі і їм на сніданок, обід і вечерю. Скільки витримаю. Вже на третій день відчуваєш себе зовсім іншою людиною, сповненою сил і енергії!
— Куди спрямуєте її найближчим часом?
— У здійснення бажань рідним мені людей, у власні творчі плани. У прокаті у кінотеатрах України нещодавно йшов фільм «Полон» про останні події на сході України. До речі, його показали у Канах. Нещодавно на каналі «1+1» вийшли нові серіал и — «Хазяйка», «Москаль-2», 8 -серійна комедія «Найкращий» тиждень мого життя» — варіація на тему сімейного переполоху, одвічна проблема батьків і дітей. Це адаптація популярного британського серіалу, знятого продакшн-компанією «Імперія Добра» під керівництвом Антона Лірника. У серіалі я граю генерала у відставці, турботливого батька та люблячого чоловіка.
Спектаклі, телепроекти, гастролі,— роботи і планів вистачає. І це чудово.
Спеціально для «СонцеСаду» матеріал підготувала Наталія Вишневська
