Наукова назва ірисів, або, як кажуть у народі, півників, пов'язана з іменем давньогрецької богині Іриди, яка як посланниця богів сходила на землю по веселці, тож і слово «ірис» у перекладі з грецької означає «веселка». І дійсно, ірис повністю відповідає своїй назві. Бо навіть неможливо перелічити всі кольори та відтінки забарвлення цієї дивовижної рослини. Нині у світі налічується близько 200 видів ірисів, які об'єднують понад 80 тисяч сортів. Але група бородатих ірисів найпоширеніша. Квіткарі люблять їх за витонченість форм і різноманітність забарвлення, елегантність та фантастичний аромат. Ці квіти всюди доречні. Вони мають чудовий вигляд у міксбордерах і на альпійських гірках, на клумбах і рабатках, в одиничних насадженнях і квіткових композиціях.
Агротехніка вирощування бородатих ірисів не складна. Але є деякі тонкощі, без яких неможливо виростити гарні квіти. На які підводні камені може наштовхнутися початківець у вирощуванні ірисів і як їх обійти без втрат розповідає квітникар-селекціонер Геннадій Мамченко, завідувач відділу дендрології та плодово-ягідних культур Прилуцької дослідної станції ІС НААН. Він разом з дружиною Наталією вирощує іриси вже понад 15 років, має у своїй колекції 350 сортів бородатих ірисів, 12 з яких - власної селекції.
Найкраще місце для квітів
Іриси — сонячна культура, тому виберіть на вашій ділянці для них сонячне місце, щоб добре росли та гарно цвіли. Не можна садити їх під деревами, бо через брак світла погано почуватимуться: не зацвітуть, хворітимуть або взагалі загинуть. Деякі квіткарі припускаються великої помилки, коли притіняють іриси темного забарвлення, начебто на сонці вони вигоряють.
«Цього не треба робити. Сьогодні основні центри селекції ірисів — США та Австралія, де набагато яскравіше та жорсткіше сонце, тобто наші іриси можуть страждати більше від нестачі сонячного освітлення, ніж від його надлишку. У деяких сортів бувають зміни в пігментації (найчастіше це стосується сортів австралійської селекції), але це, найімовірніше, можна пояснити різницею погодних умов чи умов вирощування, але в жодному разі не надлишком освітлення», — каже Геннадій Мамченко.
⌂ Виберіть на вашій ділянці для ірисів сонячне місце, щоб добре росли та гарно цвіли
Вибираємо ділянку для ірисів
Бородаті іриси люблять пухкі та добре дреновані ґрунти й абсолютно не витримують застою води. У низинах, де застоюється вода, квіти випрівають та уражаються бактеріальною гниллю. Тому, якщо на вашій ділянці близько залягають ґрунтові води, вибирайте височини або робіть насадження на гребенях заввишки 15–20 см. Якщо ґрунт щільний (глина, суглинок), то для покращення волого- та повітрообміну обов'язково додайте в посадкову яму піску.
Іриси не люблять свіжого гною. Тому органіку вносимо під попередники. Не радять вирощувати іриси на ділянках після однодольних культур. Найгірші попередники — цибулинні (цибуля, часник, гладіолуси, лілії, нарциси, амариліс тощо).
Розмноження
Бородаті іриси є кореневищними рослинами. Найчастіше розмножуються діленням куща. Стандартною посадковою одиницею ірису бородатого є річна ланка — «лопатка» з віялом листя. У лопатці має бути не менше ніж п'ять листків. Найкращий термін для пересаджування — три–чотири тижні після цвітіння і до середини вересня. За цей час рослини встигають укоренитися і успішно перезимовують. Висаджуючи бородаті іриси, на дно лунки насипають земляний горбок. На ньому встановлюють кореневище горизонтально до поверхні ґрунту або під невеликим кутом і розправляють коріння. Віяло листя має бути злегка підняте та спрямоване на південь для того, щоб кущ розвивався симетрично. Засипають землею, залишаючи верхню частину лопатки на поверхні, і поливають. Бородаті іриси не витримують заглибленого садіння, яке призводить до розвитку бактеріальної гнилі. Не треба заглиблювати кореневу шийку. Під час висаджування стежте, щоб спинка кореневища рослини виступала над землею на 5–7мм.
«Пересаджувати іриси треба кожні три роки, інакше вони загущуються, пригнічують один одного, гірше квітнуть, знижується їхня декоративність. Я практикую щільне насадження цих квітів: саджу всі групи ірисів на відстані 40 см один від одного, хоча деякі садівники рекомендують для високих сортів дотримуватися відстані 70–80 см. Повертати іриси на колишнє місце можна тільки через три–чотири роки», — радить спеціаліст.
Особливості підживлення
Серед дачників поширена думка, що іриси не потрібно удобрювати, бо прекрасно цвітуть і без підгодівлі. Тому багато квітникарів уносить добрива тільки раз на рік: навесні або восени, та й то не щороку. А потім дивуються, чому мають дрібні квітки та невеликий термін цвітіння.
«Хоча іриси й невибагливі квіти, але для повноцінного цвітіння потребують за вегетативний період не менше ніж три підживлення. Вони не люблять добрива з високим вмістом азоту, для них підходять такі, у яких азоту не більше ніж 10–12%, проте багато фосфору та калію. Наприклад, для кореневого підживлення ірисів ми використовуємо добрива, до складу яких входить не більше 5–12% азоту: Яра Міла комплекс, ЯОБТ-концентрат Калійний (азот.фосфоржалій 5:10:15), Супер Агро (М:Р:К 5:10:15) тощо», — рекомендує Геннадій Мамченко.
Перше підживлення проводимо після сходження снігу під час першого розпушування міжрядь. Друге — перед цвітінням у фазі утворення бутона в карликових ірисів (на початку травня). Третє — після цвітіння (на початку червня). Окрім кореневих підживлень рослин, перед цвітінням проводимо ще й позакореневу підгодівлю: обробляємо по листю добривом Плантафол (М:Р:К 10:54:10).
Для ремонтантних сортів робимо ще одне підживлення восени. На початку вересня підживлюємо їх добривами, у складі яких узагалі нема азоту: ЕкоПлант, АдгесоІ (осіннє універсальне), гумат калію, деревний попіл.
В умовах півночі України, як правило, ірисам достатньо ґрунтової вологи та тих опадів, що є. Тому можна обійтися без додаткових поливань. Але в посушливі періоди міжряддя ірисів бажано поливати. Це треба робити акуратно, уникаючи потрапляння води на рослини. Особливо актуальне поливання у періоди диференціації суцвіть та цвітіння.
Боремося із хворобами та шкідниками
Іриси схильні до грибкових інфекцій (плямистості, фузаріоз, іржа) і бактеріальної гнилі.
⌂ Гетероспороз
Проти плямистості листя (гетероспороз) ефективно діють фунгіциди контактної дії на основі міді або цинку (Медян Екстра та Антракол). Серед препаратів системної дії добре зарекомендували себе Фалькон, Солігор, Альто Супер (8-10 мл /10 л води).
Для профілактики фузаріозу використовуємо фунгіциди: Топсин М, Магнікур Енерджі (стара назва — Превікур Енерджі), Фундазол.
Проти іржі обробляємо рослини препаратами: Медян Екстра, Флінт Стар 520, Стробі.
Але якщо проти грибкових інфекцій є ефективні хімічні засоби, застосовуючи які квітникар може вилікувати уражену рослину, то боротьба з бактеріальною (мокрою) гниллю набагато складніша. Бо сьогодні проти неї в Україні нема хімічних засобів захисту. Тож єдиний спосіб запобігати її розвитку — профілактичні заходи: вчасне та часте розпушування міжрядь, недопущення застою ґрунтових вод на ділянці, широкі міжряддя, ретельне й правильне садіння ірисів. Обов'язково треба забезпечити доступ сонця, бажано саджати квіти на гребні.
Сприяють поширенню гнилі підмерзання кореневищ, нестача фосфору й кальцію в ґрунті, внесення свіжого гною, надлишок азоту в ґрунті. Треба обов'язково часто оглядати іриси, щоб виявити хворобу. У хворих рослин видаляйте уражені ділянки до живої тканини, підсушуйте їх на сонці, а потім опудрюйте рани деревним попелом або обробляйте їх зеленкою.
Окрім хвороб, гарному цвітінню та доброму росту ірисів заважають шкідники. До найпоширеніших належать: ірисова муха, трипси, оленка волохата, бронзівка золотиста; серед ґрунтових — совка озима, личинки дротяника й хруща.
Проти наземних шкідників використовуємо інсектициди: Енжіо247, Дестрой, Актара, Ампліго150, Каліпсо; проти ґрунтових — Форс 150, Антихрущ, Базагран.
Що вибрати?
Початківцям у вирощуванні ірисів Геннадій Мамченко радить не гнатися за новими сортами, а починати з відомих і перевірених часом, а також наполегливо рекомендує звернути увагу на іриси української селекції. Зараз в Україні з'явилося багато достойних сортів, які нічим не поступаються закордонним, навіть більше — вони вже адаптовані до наших кліматичних умов, тож краще ростуть і квітнуть, ніж сорти американської або австралійської селекції.
