Тридцять років поспіль вирощує органічну лохину волинська родина Никитюків. Їхні десятирічні кущі родять по 10-12 кг ягід, що майже удвічі більше норми

  Площа, що відведена під лохину, чимала – понад 4 гектари. Масштаб, можна сказати, промисловий. Але Никитюки, мешканці села Дубечне Старовижівського району, свої посадки як чисту безпристрасну комерцію не сприймають. Вирощують, як би це робили у себе на городі – найновіших саджанців і прибалтийських торфів із-за кордону не завозять, міндобрива не складують, високим парканом від світу не відгороджуються. Звичайно, збирають з великої площі великий урожай. Власним прикладом заохотили до вирощування лохини сусідів – хто з десяток кущиків посадив, хто сто чи двісті. Улітку всі гуртом формують одноразову партію у півтонни для підприємниці, що приїздить зі Львова.

⌂ Лохина від Марічки

Нарешті порозумілися

  Родинна справа Никитюків – той випадок, коли не господар шукав культуру, а вона сама його знайшла. На початку 1990-х до голови родини Миколи Олександровича звернулися поляки, які захотіли на Волині закласти плантацію лохини. Але митниця відмовила у завезенні на територію України кількох тисяч кущиків, а давати хабаря волинянин і не вмів, і не хотів. Від того невдалого заміру залишилась назва фермерського господарства – «Лохини», яке так і не почало діяти, 6 гектарів приватизованої землі та 15 саджанців, які поляки привезли українському партнеру в подарунок.

  Новий поштовх лохинова історія отримала в 2000-х, коли син Миколи Олександровича – теж Микола – вступив до Уманського національного університету садівництва. Там хлопцю відкрили очі, що на обійсті його родини росте модна, прибуткова ягода, яку, не гаючи часу, слід розмножувати, аби заробляти.

Земля Никитюків ніби чекала саме на цю культуру, адже через високі ґрунтові води та кислі ґрунти під інші рослини підходить погано. Головною рушійною силою тепер виступила молодша частина родини – син Микола, дочка Марія та її чоловік Руслан. Сорти, що вже вирощувалися, стали маточником. Потім докупили ще й почали розмножувати живцюванням, використовуючи зелені однорічні пагони.

Наразі лохинова плантація складається з 10 сортів. Основний урожай дають ранні Дюк і Река, які починають плодоносити в червні, середні – Спартан, Блюрей і Блю голд та пізні – Еліот і Нельсон.

Відео: Чорниця (лохина) НЕЛЬСОН

Відео: Чорниця (лохина) СПАРТАН

Пояснює Дмитро ГОНЧАРУК, співвласник господарства «Фруктовий сад АТ».

Лісовий опад – і їжа, і захист

Технологія посадки універсальна. Копається рівчак завглибшки 30 см чи окрема ямка 50х50х30. Вибирається материнський ґрунт, а він у цій місцевості переважно піщаний. Потім у середину насипається пухкий субстрат із кислотністю 4,2-4,5 pH. По такий жителям Дубечного ходити далеко не треба. Навкруг ліси. Копати краще біля чорниці чи вереску. Посадивши, слід замульчувати сосновим опадом, який захищатиме корені від спекотних сонячних променів, берегтиме вологу, а крім того продовжить підкислювати ґрунт по мірі свого розкладання. Якщо в господаря чорнозем чи суглинок, то на дно рівчака спочатку бажано укласти дренаж із гілочок, тирси, хвої, зверху насипати верховий торф, зібраний чи куплений, і знову ж таки замульчувати лісовим опадом.  

Саджати можна у будь-яку пору року, особливо якщо саджанець у контейнері, але Марія Никитюк радить робити це восени. І ось чому.

– Коренева система просинається у лютому від час сокоруху, – каже вона. – Якщо корінь у контейнері, він відчуває, що розвиватися йому нікуди, тому й не напружується. Якщо ж він прокинувся в землі, на постійному місці вирощування, то починає активно освоювати навколишню територію. А коли росте корінь, то розвивається й надземна частина. Як результат, вже в квітні маємо хороший приріст.

Для господаря, який посадив біля будинку кілька кущиків, час посадки великого значення не має. Та якщо людина хоче на лохині заробляти й висадила кілька десятків, а то й сотен саджанців, їй варто орієнтуватися на осінь, інакше буде втрачений один сезон. Навіть якщо посадка проводиться навесні, ґрунт краще підготувати з осені, щоб він устоявся (ущільнився) після снігу й дощів.

Ділянку обирають сонячну. Тоді ягоди будуть солодшими.  Рослини розміщують із інтервалом 1 м, між рядами залишають від 1,5 м і більше.

– Ширина міжряддя залежить від того, чим ви послуговуватиметеся для руху по ньому під час догляду за рослинами, –пояснює Марія. – Якщо одноколісною тачкою, залишайте два метри, якщо тракторцем – зо три. Чому це, приміром, важливо для нас? Ми мінеральних добрив не застосовуємо, єдиною «їжею» для наших кущів є лісовий опад: шматочки кори, листя, маленькі гілочки, соснові голки – все, що в лісі утворює під деревами підстилку в 0,5-1 см. До опаду раз на два роки додаємо перепрілу тирсу, солому. Всі ці рослинні рештки швидко перегнивають, мульча просідає та її треба підсипати, щоб не оголювалося коріння, яке в лохини є поверхневим. Підсипаємо кілька разів за сезон. Можна обмежитися й двома, але обов’язково додати мульчі восени, перед зимівлею.

Шар мульчи має бути мінімум 15 см. Біля розгалуженого стовбура куща багато сипати не варто, бо тоді рослина почне формувати бічні корені, витрачатиме на це енергію, й розвиток надземної частини загальмується. Від цього місця по колу треба відступити сантиметрів десять.

Перепріваючи, рослинні рештки виконують відразу кілька функцій: підтримують необхідну кислотність ґрунту, віддають рослинам поживні речовини, захищають ґрунт від пересихання, не дають йому ущільнюватися. Хороша повітропроникність дозволяють корінню дихати, що вкрай важливо для лохини.

Плівку в якості мульчі, як це роблять у промислових насадженнях, Никитюки не використовують, бо, як пояснила пані Марія, після розкладання опаду ґрунт просяде й утвориться яма, а нової порції під плівку не додаси. На промислових насадженнях просідання ґрунту неможливе, бо роблять високі гребені, лохина живиться не рослинними рештками, а рідкими мінеральними добривами, які подаються одночасно з крапельним поливом.  

⌂ Крапельна система поливу лохини

Найкраща вода – з неба

Часто можна почути, що лохина – культура вередлива, та насправді просто треба зрозуміти її природу.

– Це приболотна рослина. Але не болотна, як журавлина! Тобто їй не сподобається стояти у воді. Під час паводків достатньо двох діб, щоб корінь задихнувся та підгнив, – каже пані Марія. – У той же час лохина не витримує пересушування. Із пухкого субстрату вода випаровується швидко, а зволожити потім пересушений шар дуже складно. Ллєш-ллєш… Вода відразу іде углиб і корінь не встигає її всмоктати.

Із поливом кількох кущиків ще можна впоратися, та якщо їх більше десяти, без крапельного поливу не обійтися. Отримуючи крапля за краплею маленькі порції вологи, ґрунт вбирає її на зразок губки. Виходить, що корінь одночасно і дихає, і від спраги не страждає.

На плантаціях Никитюків крапельна стрічка прокладена повсюди. Оскільки ґрунтові води високі, без труднощів викопали ставок. Для роботи насосу поставили сонячну батарею. На іншій ділянці воду беруть зі свердловини.

Поливати пані Марія радить зранку або пізнього вечора. Воду, що зі ставка, беруть відразу, а зі свердловини перед поливом відстоюють, бо високий вміст мінералів може призвести до засолювання ґрунтів, інакше кажучи, до більш високого pH, тобто відбуватиметься вапнування. Зручно, коли для перевірки води є солеметр (TDS-метр) або хоча би лакмусовий папірець, щоб виміряти кислотність.  

Ідеальна для поливу лохини, як утім і інших культур, – дощова вода. Тож варто завжди мати її запас.

⌂ Наразі лохинова плантація складається з 10 сортів

Якщо достатньо кислоти, то буде і солодкість

Чому лохина так полюбляє кислий ґрунт? Виявляється, самостійно ця рослина не здатна засвоювати поживні речовини, що знаходяться в ґрунті. На допомогу їй приходять гриби, що поселяються на її коренях і утворюють мікоризу. А гриби живуть лише в кислому середовищі. Такий ось симбіоз.

Після певної кількості поливів ґрунт насичується солями, кислотність падає. Аби її поновити, воду для поливу підкислюють. Як правило, сірчаною, ортофосфорною, азотною або оцтовою кислотами. Кожна застосовується в суворому дозуванні.

Якщо кущиків небагато, Марія Никитюк радить використовувати будь-яку кислу рідину. Приміром, не допили березовий сік чи квас, залишився чав після злиття вина чи вичавлення соку, розсіл з-під мочених яблук, є сироватка – дали перебродити, розвели й вилили під кущ.  Можна готувати настоянки на подрібненому ревені, голках сосни або ялини. Настояти кілька днів, розвести й полити. В ідеалі рідина, якою поливають лохину, повинна мати кислотність pH 2,7-3, що легко визначається за допомогою лакмусового папірця з канцелярського магазину. 

Жадібність урожаю – не подруга

Урожай Никитюків, в яких десятирічні кущі дають по 10-12 кг за загальноприйняту для такого віку норму в 6-7 кг – результат не лише правильного ґрунту й поливу, а й обрізки. Проводять її у лютому. Скелетних гілок не торкаються. Вирізають гілочки, що лежать на землі та ті, що ростуть всередину куща і загущують його. При цьому повністю кущ не «роздягають», пам’ятаючи, що ягоди зав’язуються на пагонах минулого року.

Відео: Чорниця (лохина). Коли проводити обрізку?

Пояснює Дмитро ГОНЧАРУК, співвласник господарства «Фруктовий сад АТ».

– Всі новачки жаліють вирізати багато. Сама така була, – усміхається пані Марія. – Однак, що тоді маємо? Кущ перевантажується. Ягода виростає дрібною. Через загущеність кущів до рослин можуть чіплятися хвороби, бо провітрюваність погана. У деяких сортів ягода не лише дрібнішає, а й втрачає смак, стає водянистою. Якщо подивитися на кущ після обрізки, то він повинен мати форму ромашки – гілочки у всі боки.

Мирне співіснування

– Для мене справжня травма, коли хтось телефонує й терміново просить назвати засіб від комахи, яка сіла на кущик його лохини, – розповідає фермерка. – Питаю: «Та звідки ви взяли, що з тією комахою треба боротися?! Може, вона повз пролітала та зупинилася перепочити». Насправді природа це стійка, збалансована система. Найкращі відносини з нею – не втручатися й не руйнувати рівноваги. Приміром, я помітила на лохині попелиць. Кількість не критична, тож навіщо мені хапатися за якийсь засіб захисту? Із попелицями чудово впораються сонечка. Немає також сенсу вести боротьбу проти личинок бронзівки. На відміну від личинок хруща, із якими вони дуже схожі, личинки бронзівки ніколи не під’їдають живі корені, а старанно переточують рослинні рештки, включаючи тверді часточки. Далі цю масу пропускають через себе дощові черві – і маємо чудовий гумус. Відрізнити личинок бронзівки від шкодочинних личинок хруща нескладно: у бронзівки щелепи маленькі й дрібні, лапки.

Мирно співіснувати намагаються і з пернатими злодюжками. Місцеві шпаки настільки ласі до лохини, що господарі змушені ставити біля кущів стовпчики й накидати на них сітки, інакше урожай зберуть раніше за них.

– Нам пощастило жити в такому чистому місці. Не вирощувати тут органічні ягоди було би злочином, особливо лохину, для якої умови – мікроклімат, ґрунти, вітрозахист від лісів – створені самою природою, –переконана господиня лохинового царства.

Для власних потреб ягоду заморожують. Охочих поласувати нею вистачає. Окрім дорослих, це трійко дітей Марії й Руслана. Решта їде до Львова. Цього року за кілограм ягоди у залежності від часу збирання давали від 70 до 150 гривень. Лохина з року в рік дешевшає, бо в Україні збільшуються її площі. Як результат, люди купують більше й частіше. І це, на думку пані Марії, втішно, бо ця смачна і корисна ягода не повинна бути рідкістю на українському столі. Аби популяризувати її, Марія на Youtube створила канал «Еко Волинь», на якому вона не втомлюється відповідати на будь-які питання глядачів щодо вирощування.

ОЛЕНА СУХОРУКОВА

Купити саджанці лохини тут

Читайте ще:
Десять причин чому варто посадити суницю
Як побороти хвороби пасльонових
Врожайність кавуна залежить від догляду