Іван Семенович КОСЕНКО — визначний дослідник ліщини, автор і співавтор численних книг про неї. Будучи директором знаменитого дендропарку «Софіївка» в Умані, він створив там великий науково-дослідний фундуковий сад. Книга «Фундук: прикладна генетика, селекція, технологія розмноження і виробництва», яку Іван Семенович написав у співавторстві з Анатолієм Івановичем Опалком та Ольгою Анатоліївною Опалко, здобула велику популярність, і її уже не знайдеш у продажу. З дозволу авторів публікуємо найважливіші уривки із цієї книги.
Вибір і підготовлення ділянки
Обираючи місце для садіння ліщини слід чітко знати, з якою метою висаджуватимуться рослини. Для промислового саду потрібні вирівняна площа й родючі, легкі, достатньо забезпечені вологою ґрунти. Стабільні врожаї горіхів фундука марно очікувати на сухих піщаних чи надто щільних перезволожених ґрунтах. Однак за умови відповідного підготовлення площі під фундуковий сад — терасування схилів, внесення добрив, організації зрошення тощо, рентабельна культура фундука можлива й на досить крутих схилах. Стосовно орієнтації схилу слід керуватись порадами Ф.А. Павленка, який рекомендує висаджувати фундук на західних, північно-західних, північно-східних і східних схилах, уникаючи південних і сухих схилів, на яких фундук починає цвісти занадто рано, а після глибоких відлиг — навіть у січні–лютому, внаслідок чого пошкоджується морозами.
Досвід використання представників роду Corylus L. у ґрунтозахисних насадженнях, зокрема, для заліснення ярів та еродованих схилів балок, при створенні водоохоронних лісонасаджень, а також у складі чагарникового ярусу при створенні полезахисних лісових смуг у Степу, свідчить про невисоку вибагливість щодо родючості ґрунту та відносну тіньовитривалість видів ліщини. За своїм позитивним впливом на ґрунт види Corylus L. майже не поступаються таким визнаним поліпшувачам ґрунту, як клен гостролистий — Acer platanoides L. та дуб звичайний — Quercus robur L.
Завдяки своїй відносній тіньовитривалості види Corylus L. можуть успішно розвиватись під наметом основних лісоутворювальних порід — сосни, дуба, ясена, а також у міжряддях широкорядних грушевих, сливових і вишневих аматорських садів за умови використання сортів згаданих плодових порід з пірамідальними кронами. Деревина ліщини ведмежої, C. colurna L., — чудова сировина для одержання фанерного кряжа. У той же час, C. colurna L., у лісовому господарстві добре росте як домішка в насадженнях дуба звичайного і може бути використана як з метою одержання деревини для виробництва фанери, так і для збирання горіхів, одночасно виконуючи роль горіхоплідної плантації.
У декоративному садівництві види роду Corylus L. можуть без жодних обмежень вирощуватись на всій території України у ботанічних садах, парках, використовуватись в озелененні вулиць і дворів тощо.
За умови закладання фундукового саду для одержання товарного врожаю високоякісних горіхів і забезпечення бажаної рентабельності фундукокультури, слід вибирати рівні ділянки або схили не крутіші 10о. Кращими для культури фундука вважаються добре дреновані родючі звичайні й реградовані чорноземи, сірі лісові суглинкові, а також темно-каштанові ґрунти та південні чорноземи. Заболочені й засолені, а також сухі піщані і змиті ґрунти — непридатні для промислового саду. Зважаючи на необхідність зрошення недостатньо вологих ґрунтів, слід надавати перевагу ділянкам, наближеним до водойм, воду з яких можна використати для поливу.
Кращими попередниками для фундукового саду вважаються горох, ріпак, ячмінь, пшениця, а на забур’янених ділянках — чорний пар. Натомість зовсім небажані — кукурудза, соя та соняшник. На практиці досить часто доводиться висаджувати фундук на місці викорчуваного саду чи ділянки лісу. У цьому випадку без чорного пару не обійтись. Глибока (плантажна) оранка — необхідний агрозахід підготовки площі під садіння фундука на всіх ґрунтах з достатньою глибиною гумусного горизонту. Плантажна оранка на глибину 40–60 см з наступним боронуванням забезпечує оптимальні умови для садіння фундука. На ділянках зі слабким гумусним горизонтом оранку слід робити на глибину, що не перевищує товщину його шару, однак у цьому випадку слід додатково застосувати ґрунтопоглиблювач на 12–15 см, щоб загальна глибина рихлення була не меншою 40 см. Лапи ґрунтопоглиблювача слід розташовувати одну від одної на відстані, що не перевищує 70–80 см. Обмеження щодо застосування ґрунтопоглиблювача можуть бути лише на ґрунтах з кам’янистим підґрунтям (ґрунти морен) або близьким заляганням карбонатів (вапнякові та дерново-карбонатні ґрунти). Однак здебільшого багаті на кальцій ґрунти мають добру структуру, природно-тріщинуваті і не потребують глибокого рихлення.
Близько десятиградусні схили орють упоперек схилу стрічковим способом з шириною зораної стрічки 3–4 м, залишаючи необробленими смуги по 4–5 м завширшки з задернінням — природним або штучним (бобовими багаторічними та злаковими озимими травами).
На схилах з крутизною понад 10° слід влаштовувати тераси. Тераси нарізають за 6–12 місяців до садіння фундукового саду. При цьому площину тераси роблять з невеликим зворотнім стосовно схилу нахилом до 3–6о, що сприятиме затримуванню вологи. Ще краще затримується вода внаслідок влаштування водоутримувальної канави, яку роблять однолемішним плугом на відстані 2,5–3 м від внутрішньої стінки тераси, залишаючи простір для ґрунтообробної техніки і технологічного транспорту. У канаві через кожні 20–30 м роблять земляні перемички, а саджанці фундука висаджують по зовнішній стороні канави.
Залежно від родючості ґрунту під глибоку оранку вносять у середньому по 40–60 т/га гною або органо-мінеральну суміш з розрахунку на гектар по 20–30т гною та фосфорно-калійних добрив — P60K60. За достатнього рівня водозабезпечення норми передсадивного внесення добрив можуть збільшуватись. Норми внесення фосфорних і калійних добрив також уточнюють відповідно до рівнів забезпеченості ґрунту рухомими формами фосфору й калію кожної конкретної ділянки, що відводиться під садіння фундукового саду.
Садіння, формування куща і крони
Фундук, як і більшість плодових дерев і кущів, можна садити і весною, і восени. Кожен зі строків має свої переваги й вади. За оптимальних строків осіннього терміну садіння висаджені рослини встигають регенерувати кореневу систему до замерзання ґрунту, що сприяє кращому розвитку рослин навесні і влітку наступного року, а у кінцевому наслідку — швидшому вступу у пору плодоношення. Крім того, осінній термін садіння дає змогу ефективніше використовувати площу розсадника та/або зменшувати видатки на зимове зберігання саджанців. Разом з тим, за садіння восени недосить зимостійких сортів у центральних і північних регіонах України виникає загроза підмерзання. Підмерзання також загрожує рослинам, які висаджуються у пізні строки. Тому осіннє садіння має завершуватись не пізніше як за 20–25 діб до настання зимового похолодання. Дуже корисне мульчування пристовбурних кругів перегноєм або торфом. Цей агрозахід захищає коріння від пересихання і вимерзання.
За весняного терміну садіння оптимальними строками вважаються перші 2–3 дні від початку польових робіт. Запізнення призводить до зменшення відсотка приживлення саджанців.
Розмітка площі під садіння фундукового саду виконується заздалегідь. Це може бути маркірування або візирування, механізовано чи вручну, залежно від конфігурації ділянки та крутизни схилу. Контурну розмітку використовують на схилах 6–12о. На терасах розмітка полягає у розташуванні кілочків на однакові відстані у ряду вздовж тераси і рівномірній відстані ряду від внутрішньої стінки тераси.
Садивні ямки також викопують заздалегідь. Особливо великі переваги завчасного підготовлення садивних ямок можна отримати за весняного терміну садіння. Весняне садіння у підготовлені з осені ямки не тільки збільшує приживлення саджанців на 5–7%, а зменшує організаційні труднощі весняного періоду. Корисно копати садивні ямки завчасного (за 20–40 діб до садіння) і за осіннього терміну садіння. Завдяки провітрюванню ґрунту поліпшується його санітарний стан і порушується цикл розвитку збудника бактеріозу — Xanthomonas arboricola pv. corylina, що сприяє збільшенню відсотка приживлення саджанців.
У разі необхідності зимового зберігання викопаних саджанців, у тому числі укорінених відсадків, здебільшого користуються технологією прикопування їх у відкритому ґрунті. Для цього за допомогою канавокопача чи трактора з плантажним плугом нарізають канаву завглибшки 40–50 см. У неї вкладають викопані з розсадника саджанці, нахиляючи їх верхівкою на південь–південний захід. Нахилені до сонячного проміння рослини менше перегріватимуться узимку і менше пошкоджуватимуться морозами, що повертаються після відлиг. Прикопані рослини загортають ґрунтом не менш як до половини їхньої висоти, ґрунт ущільнюють і поливають. За всієї простоти такого способу зберігання садивного матеріалу, він має дві суттєві вади: прикопані саджанці можуть підсихати, а у роки з морозними зимами — підмерзати.
Зберігання садивного матеріалу у спеціально обладнаних холодильних камерах забезпечує оптимальні умови зберігання, а саме:
- температура у межах від +1 до +5оС;
- вологість повітря 85–90%.
У холодильних камерах саджанці можуть зберігатись вільно, зв’язаними у пучки, у контейнерах, ящиках чи на стелажах.
За будь-яких способів зберігання, а також за безпосереднього садіння рослин узятих з розсадника, всі рослини або пучки зв’язаних рослин, повинні мати етикетки з назвою сорту.
Перед садінням виконують ревізію кореневої системи саджанців. Саджанці з підмороженим та підіпрілим корінням вибраковують. Якісні саджанці повинні мати здерев’яніле коріння з добрим тургором, рожевим епідермісом і достатньо розвиненою кореневою мичкою. Потреба в ревізії відпадає повністю за контейнерного розсадництва. Однак наразі в контейнерах вирощують садивний матеріал тільки найбільш цінних декоративних форм ліщини, які у багатьох випадках доводиться висаджувати в строки далекі від оптимальних і використовувати саджанці старшого віку. Вже понад сторіччя обговорюється доцільність обрізування задовгих коренів, що не вміщаються у садивну ямку. Очевидно обрізувати слід лише пошкоджені корінці, для зменшення площі гоєння. Поновлювання зрізів, на яких вже розпочались процеси регенерації, не дає жодної користі, так само, як і вкорочування задовгих коренів. Корені, що не вміщаються в садивну ямку, можна зігнути без найменшої шкоди рослині, слідкуючи при цьому, щоб не було так званого «ефекту пружини», тобто щоб зігнутий корінь не випирав і не вивільняв кореневу систему від ґрунту, що може спричинити її пересушування. Ще краще підправити садивну ямку лопатою так, щоб задовгий корінь знайшов собі місце у ґрунті без надмірного згинання. До садіння саджанці слід зберігати у вологому ґрунті або у воді, і аж ніяк не можна занурювати коріння у бовтанку з глини, хоча на таку рекомендацію можна натрапити у деяких джерелах.
Розмір садивної ямки встановлюють залежно від пухкості ґрунту, глибини гумусового горизонту, розміру саджанця тощо. Здебільшого ямки розміром 50×50×50 см задовольняють усі вимоги.
Продуктивність праці зростає за використання борозенного способу садіння. Для цього після розмітки площі під садіння фундукового саду маркірують ряди. По лініям маркера плантажним плугом нарізають борозни 50–60 см завглибшки. Відповідно до відстані між рослинами у борознах розставляють кілки, наполовину загортають борозни (плугом), розставляють саджанці біля кілків, слідкуючи, щоб вони розміщувались з того самого (краще північного) боку від кілка. Наступним проходом плуга саджанці загортають повністю. Вирівнювання саджанців, підтягування їх до рівня оптимального заглиблення, ущільнення ґрунту навколо саджанця, влаштування лунки для поливу, полив і мульчування — завершують процес садіння. На рівних за рельєфом прямокутних ділянках можна маркірувати площу впоперек рядків до нарізання борозен. Це зекономить кілки і час на їх встановлення.
У спеціалізованих садівничих господарствах практикують механізоване садіння з допомогою спеціальних садивних плугів, обладнаних датчиками робочого циклу, що гарантують точне розміщення саджанців у ряду.
Рівень заглиблення саджанців у ґрунт встановлюють залежно від типу саджанця та особливостей ґрунту. Відсадкові саджанці заглиблюють у ґрунт на 5–7 см нижче кореневої шийки, що сприяє адвентивному коренеутворенню. Добре розвинені 2–3-річні саджанці заглиблюють під час садіння так, щоб після осідання ґрунту коренева шийка була на рівні поверхні ґрунту. На ділянках після глибокої плантажної оранки слід збільшувати глибину садіння на 4–5, а на легких ґрунтах — на 7–8 см глибше розрахованого оптимального рівня. Річ у тім, що за межами садивної ямки ґрунт осідає сильніше, ніж у межах пристовбурної лунки, де він ущільнюється при садінні й поливі.
У процесі садіння відбувається ущільнення ґрунту у міжряддях. Тому після завершення садіння, поливу і мульчування слід виконати культивацію міжрядь на глибину 8–10 см.
Система розміщення і площа живлення рослин у фундуковому саду, що закладається, встановлюється залежно від сорту, якості ґрунту, можливості зрошення, рельєфу ділянки, ґрунтово-кліматичних особливостей зони садівництва тощо. На рівних ділянках прямокутної форми традиційно застосовують квадратну або прямокутну систему розміщення рослин. За квадратної системи, яка до недавнього часу була основною, саджанці фундука висаджують за схемами 4×4 або 5×5 чи 6×6 м. У богарних (без зрошення) умовах Півдня рослини розміщують густіше, а у Лісостепу та у зрошуваних садах Півдня — рідше. У сучасних садах частіше застосовують прямокутну систему розміщення рослин з загущенням у ряду. В Україні це схеми 6×4 і 5×4 м, тоді як у штаті Орегон це переважно 6×3, а у Франції — 5×3 і 5×2,5 м. Схеми з загущенням, які практикуються у французьких фундукових садах, є тимчасовими. На родючих ґрунтах сильнорослі сорти починають потерпати від загущення з десятого–дванадцятого року після садіння, коли товща ряду досягає 2,5–3,5 м, а висота — 7,5–8 м. Для відновлення нормального освітлення продуктивної поверхні рослин фундука застосовують один з нижчезазначених агротехнічних заходів:
- проріджування в ряду за рахунок зрізування кожної другої рослини;
- видалення кожного другого ряду.
Проріджування в ряду є традиційним заходом, який практикується виробниками фундукопродукції впродовж багатьох десятиріч. Незважаючи на очевидність переваг такого проріджування, воно не забезпечує достатнього освітлення продуктивної поверхні рослин високорослих сортів фундука. Стосовно низькорослих і середньорослих сортів проріджування в ряду відновлює продуктивність до економічно-ефективного рівня.
У садах, закладених високорослими сортами з рослинами понад 8 м заввишки, більш ефективним виявилось проріджування з видаленням кожного другого ряду.
В обох випадках застосування технологій проріджування слід зважати на такі застереження:
- схема садіння має враховувати спосіб майбутнього проріджування, щоб після проріджування на плантації залишилась достатня кількість рослин сортів-запилювачів;
- систему зрошення слід організувати так, щоб після проріджування на плантацію поступала достатня кількість води.
Плануючи застосування проріджування з видаленням кожного другого ряду відстань між рядами слід зменшити при садінні до 4–4,5 м. Тоді після проріджування ширина міжряддя складатиме 8 або 9 м, що забезпечує фотосинтетичний і живильний баланс з очікуваною продуктивністю.
Вибір способу проріджування — проріджування в ряду чи видалення кожного другого ряду, обумовлюється трудомісткістю, наявністю відповідної техніки та економічною доцільністю.
Окупність проріджування плантації (після неминучого зменшення врожайності) досягається впродовж 3–4 років. При цьому слід зауважити, що негативні наслідки проріджування щодо зменшення врожайності можна мінімізувати, якщо тимчасові рослини в ряду чи цілі ряди видаляти неодночасно, а поступово, вирізаючи щороку третину чи чверть площі саду впродовж 3–4 років, що передують остаточному проріджуванню. Для цього вдаються до попереднього механізованого чи ручного обрізування бічних або центральних гілок.
Особливої уваги заслуговує вирощування цінних сортів фундука на штамбі C. colurna L., що дає можливість отримувати добре сформовані рослини і повністю механізувати всі роботи на плантаціях.
Схема розміщення запилювачів належить до відповідальних завдань, які розв’язуються при закладанні фундукового саду. У процесі закладання саду запилювачі розташовують так, щоб відстань від запилювача до кожної запилюваної рослини основного сорту не перевищувала 30 м, саме за такої відстані забезпечується достатнє покриття плантації пилком. Є ряд інших умов розміщення запилювачів (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Головні вимоги щодо розміщення запилювачів на плантації фундука
Вважається, що гарантовані й стабільні врожаї горіхів фундука забезпечуються за умови розміщення у промислових насадженнях не менше трьох запилювачів на один основний сорт з додатковим обсаджуванням кварталів рослинами С. avellana L., ліщини звичайної, бажано місцевої популяції. Генетичне різноманіття цього виду та вища адаптивність місцевих популяцій ліщини звичайної сприяють кращому запиленню не тільки за рахунок поліморфізму її генів самонесумісності, а також завдяки більшій морозостійкості сережок ліщини порівняно з сережками культурних сортів фундука.
Плануючи схему проріджування в ряду запилювачі при садінні слід розміщувати так, щоб після зрізування кожної другої рослини було збережено співвідношення «запилювач/основний сорт» близько 1:10. Такі ж вимоги щодо розміщення запилювачів за проріджування з видалення кожного другого ряду.
Принципова схема розміщення запилювачів, запропонована французькими фундукарями, розрахована на обидва способи проріджування — зі зрізуванням кожної другої рослини або з видаленням кожного другого ряду (рис. 5.2). Постійні рослини, що залишатимуться після проріджування способом зрізування кожної другої рослини, на схемі позначено темно-сірим кольором, а тимчасові, які зрізуватимуться через десять–дванадцять років після садіння, — залишено незафарбованими. За потреби, ця ж плантація може бути проріджена способом видаленням кожного другого ряду.
Рис. 5.2. Принципова схема розміщення запилювачів на плантації фундука
(за Е. Германом і Ж.-П. Сараквінєм, 2004, зі змінами):
На схемі тимчасові ряди, що видалятимуться при проріджуванні другим способом, позначено стрілками. При цьому на забарвлення (на схемі) умовних позначень рослин основного сорту і рослин-запилювачів не зважають — вони чинні тільки для роботи першим способом.
За цією схемою запилювачі розташовують групами з шести рослин кожна (по дві рослини кожного сорту поряд), а ряди, в яких висаджуються запилювачі, розташовують парами, але через два ряди основного сорту. Наступні групи запилювачів розташовують через 6–8 рослин зі зміщенням на два ряди, а ряди з запилювачами — через кожні 6–8 рядів основного сорту. Це дає змогу витримати оптимальне співвідношення «запилювач/основний сорт» і 8–12-тивідсоткову частку запилювачів від загальної кількості рослин на промисловій плантації фундука.
Формування окремих рослин виконують так, щоб забезпечити максимальний щорічний урожай. Залежно від сорту і підщепи застосовують кущове чи штамбове формування. Наразі більшість фундукових садів сформовано великими кущами, які складаються з 8–10, однак не більше 15 скелетних стовбурців. У процесі формувального обрізування під майбутні стовбурці слід лишати добре розвинені пагони, які рівномірно розосереджені і максимально віддалені один від одного. При цьому здебільшого залишають на 2–3 пагони більше, ніж запланована остаточна кількість стовбурців. Це дає змогу підправити формування кущів наступного року.
Після завершення формування кущів у міру появи порослі у фундуковому саду виконують обрізування догляду, яке перш за все полягає у систематичному видаленні порослі (2–3 рази на рік) та сухих гілочок. Виконуючи обрізування не слід укорочувати однорічні прирости, адже саме на однорічному прирості поряд з вегетативними бруньками формуються сережки (чоловічі суцвіття) та пучки маточкових квіток з приймочками. З цих же міркувань бажано зберігати бічні гілочки, що утворюються на скелетних стовбурцях.
Після проріджування рослин одним з двох вищеописаних способів плантація щедро плодоносить ще 10–15 років. Потім проводять поступове омолоджування кущів, формуючи нові молоді стовбурці з порослі і видаляючи старі, які знизили продуктивність. Щоб отримувати щорічний врожай, таке омолоджування краще робити впродовж 5–7 років. Омолоджування і решту обрізувань догляду слід виконувати напровесні, до початку розвитку вегетативних бруньок і розвитку листя.
За низькоштамбової культури формують чашоподібні неструктуровані крони з 3–4 скелетними гілками. Штамбова культура фундука має багато переваг, які полягають у зручностях у догляді і збиранні врожаю, можливості ущільнення і суттєвому збільшенні врожайності. Гальмують запровадження штамбової культури фундука труднощі формування штамбів рослин, розмножуваних відсадками, а за підщепної культури — дефіцит якісних підщеп, труднощі щеплення та викликаний згаданими причинами дефіцит відповідного садивного матеріалу.
Починаючи з 80-х років минулого сторіччя у державах Європейського Союзу триває пошук способів удосконалення формування рослин фундукового саду. Це перш за все науковці Національної асоціації виробників фундука і Національного інституту наукових досліджень з агрономії (Франція) та Туринського університету (Італія). Для формування розмножених відсадками саджанців фундука пропонуються наступні способи:
- V-подібна двостовбурна культура;
- Y-подібна одностовбурна конструкція з роздвоєнням коротенького (40 см) штамба на дві сильні скелетні гілки;
- похила вісь з нагинанням одного головного стовбура під кутом 45о за напрямом переважаючих вітрів;
- вертикальна вісь з вільним розміщенням бічних гілочок під близьким до прямого кутом.
Двостовбурна V-подібна культура — запропонована італійськими вченими Туринського університету. Вона полягає у садінні у площині рядка по дві рослини разом на відстані близько 40 см одна від одної. Стовбури обох рослин відгинають у бік протилежних міжрядь під кутом 30о від вертикальної осі, що надає кожній парі вигляд латинської літери V. За цього способу формування необхідно висаджувати вдвічі більше саджанців на одиницю площі, ніж за класичної схеми. Крім того, зростають вимоги щодо гомогенності (одноманітності) садивного матеріалу. Це особливо важливо при формуванні пар, адже переважний розвиток одного з двох стовбурів призведе до порушення балансу між стовбурами і зменшення врожаю. Такий спосіб садіння і формування має переваги в умовах дефіциту вологи. Крім того, V-подібний сад може швидко відновлювати продуктивність після зрізування одного з двох стовбурів, які зменшили врожайність у зв’язку з віковими змінами.
Одностовбурна Y-подібна конструкція є модифікацією низькоштамбового чашоподібного формування рослин фундукового саду. При цьому саджанці зрізують на висоті 40 см від рівня ґрунту і зберігають по дві скелетні гілки на кожній рослині, яка набуває вигляду латинської літери Y. Таке формування простіше і вдвічі дешевше, ніж V-подібне, однак не поступається останньому ні за зручністю догляду, ні за якістю освітлення крони, ні за можливістю щодо реконструкції при старінні.
Розроблена у Франції вченими Національної асоціації виробників фундуку похила вісь створюється внаслідок нагинання під кутом 45о вирощених з відсадків одностовбурних саджанців за напрямом переважаючих вітрів. При цьому саджанці не обрізують після садіння, що прискорює вступ у пору плодоношення. Другою перевагою такої конструкції є зменшення затрат на догляд і зручність для механізмів, що обробляють фундукову плантацію. Наступного після садіння року біля основи кожної рослини формується по три нових пагони, які беруть початок з первинного відсадка. На них рівнобіжно з вегетативними формуються і чоловічі (сережки) і жіночі суцвіття, спроможні до плодоношення наступного року. У насадженнях з 2,5–3-метровими міжряддями ряди змикаються починаючи з четвертого року після садіння. Тому необхідність проріджування задля освітлювання крон виникає досить рано — через 4–5 років.
Вертикальна вісь застосовується переважно у молодому саду для прискорення вступу у пору плодоношення. Починаючи з четвертого після садіння року вертикальна вісь легко трансформується у багатостовбурну форму.
5.4. Удобрення й зрошення фундукового саду
Досить поширена думка щодо невибагливості ліщини стосовно родючості ґрунту цілком слушна, коли йдеться про лісові, ґрунто- й полезахисні насадження чи ареали природного поширення. Натомість економічно-доцільна промислова культура фундука потребує науково-обґрунтованого застосування органічних і мінеральних добрив, зрошення та дбайливого догляду за ґрунтом.
Норми внесення гною, органо-мінеральної суміші та мінеральних добрив під передсадивну оранку вже обговорювались у розділі 5.2, в якому зазначалась орієнтовна кількість гною по 40–60 т/га або органо-мінеральної суміші з розрахунку на гектар по 20–30 т гною та фосфорно-калійних добрив — P60K60. Це орієнтовні дози, які збільшуються на зрошуваних ділянках, а також на бідних ґрунтах та схилах зі змитим гумусовим горизонтом.
У наступні роки органічні та фосфорно-калійні добрива вносять восени один раз на 2–3 роки, а азотні — щовесни у два строки. Одну–дві третини розрахованої дози азоту вносять під перше весняне рихлення до початку вегетації фундука, решту — як підживлення у травні–липні.
Економічно-доцільний розрахунок потреби у добривах виконується на підставі даних щодо виносу поживних речовин з урожаєм горіхів та даних агрохімічного обстеження ґрунту в конкретному фундуковому саду. Розрахунок дози добрив на запланований врожай уточнюють відповідно до коефіцієнта використання елементів живлення з органічних і мінеральних добрив, кількості очікуваного врожаю. Кращі сорти фундука на 1 тонну врожаю виносять з ґрунту в середньому 10–15 кг/га азоту, 3–4 — фосфору, 7–8 кг/га калію та інші макро- і мікроелементи (табл. 5.1).
5.1. Винос елементів живлення рослинами фундукового саду
на формування врожаю горіхів 1 т/га
|
Макроелементи
|
Мікроелементи
|
|
поживний елемент
|
винос, кг
|
поживний елемент
|
винос, г
|
|
N
|
10–15
|
B
|
16–19
|
|
P2O5
|
3–4
|
Cu
|
11–13
|
|
K2O
|
7–8
|
Fe
|
3–5
|
|
CaO
|
2–4
|
Mn
|
6–8
|
|
MgO
|
1–2
|
Mo
|
0,5–1,5
|
|
SO3
|
3–5
|
Zn
|
20–23
|
Крім NPK рослини фундукового саду виносять з ґрунту багато сірки й кальцію, дещо менше — магнію. Однак досить часто і сірка, і кальцій, і магній входять до складу мінеральних добрив, а значить здебільшого немає необхідності їх окремого внесення. Слід лише зважати на кислотність ґрунту і підбирати добрива з відповідними формулами. З мікроелементів найбільше виноситься цинку і бору, досить багато — міді, дещо менше — заліза, значно менше — молібдену. До складу багатьох мінеральних добрив, окрім NPK, входить багато різних мікроелементів, тому здійснюючи осмислений вибір і внесення в ґрунт тих чи інших азотних, фосфорних і калійних добрив можна рівнобіжно забезпечувати потреби вирощуваної рослини у мікроелементах. Як і в попередньому випадку, остаточне рішення слід приймати після вивчення забезпеченості ґрунту елементами живлення.
Найбільш поширені азотні добрива мають вміст азоту від 13 до 82%. При цьому у різноманітті азотних добрив розрізняють: аміачні добрива з азотом в аміачній формі NH3; амонійні, що містять азот в амонійній формі NH4; нітратні — з NO3; амонійно-нітратні — з NH4 й NO3 та амідні добрива, що містять азот в амідній формі СO(NH2)2 (табл. 5.2).
5.2. Товарні назви, хімічні формули і вміст діючої речовини
окремих азотних добрив (за Господаренком Г.М., 2003)
|
Товарна назва
|
Хімічний склад
|
Вміст азоту, %
|
|
поживної сполуки
|
діючої речовини
|
|
Аміак рідкий
|
NH3
|
NH3
|
82,3
|
|
Аміак водний (аміачна вода)
|
NH3+NH4OH+H2O
|
NH3 –NH4
|
18–25
|
|
Сульфат амонію
|
(NH4)2SO4
|
NH4
|
21
|
|
Хлористий амоній
|
NH4Cl
|
NH4
|
24–25
|
|
Натрієва селітра
|
NaNO3
|
NO3
|
15–16
|
|
Кальцієва селітра
|
Ca(NO3)2·3H2O
|
NO3
|
13–15
|
|
Аміачна селітра
|
NH4NO3
|
NH4–NO3
|
34,4
|
|
Вапняно-аміачна селітра
|
NH4NO3+CaСO3
|
NH4–NO3
|
26
|
|
Сечовина (карбамід)
|
СO(NH2)2
|
NH3
|
46
|
Аміак рідкий — отруйна й вогненебезпечна речовина, для внесення у ґрунт якої необхідні спеціальні машини. У зоні внесення аміаку відбувається тимчасова стерилізація ґрунту, однак за 1–2 тижні кількість мікроорганізмів не лише відновлюється, а й зростає. Вносити аміак рідкий слід на глибину не менше 10–12 (легкі ґрунти) або 14–16 см (важкі ґрунти).
Аміак водний (аміачна вода) — це, як видно з самої назви, водний розчин аміаку. Порівняно з аміаком рідким це менш небезпечна речовина, однак унаслідок значно меншого вмісту азоту, затрати на його перевезення, зберігання і внесення більші. Як і аміак рідкий, аміак водний слід вносити на глибину 10–15 см (залежно від ґрунту).
Сульфат амонію містить 24% сірки, що слід враховувати у процесі розрахунку норми внесення. Це фізіологічно кисле добриво.
Хлористий амоній містить до 66% хлору, який не лише не належить до елементів живлення, необхідних рослинам фундукового саду, а й може зашкодити при внесенні у весняні строки чи у період вегетації. Тому хлористий амоній слід вносити восени.
Натрієва й кальцієва селітри — фізіологічно лужні добрива, ефективні на кислих ґрунтах. Як джерело легкодоступного азоту рекомендуються для підживлення.
Аміачна селітра може успішно використовуватись як основне добриво, а також для підживлення. Вапняно-аміачна селітра містить окрім азоту 17% карбонатів кальцію і магнію, завдяки чому на кислих ґрунтах вона більш ефективна, ніж аміачна селітра.
Сечовина (карбамід) може розкладатись на повітрі і випаровувати аміак, що призводить до втрат азоту. При внесенні карбаміду у ґрунт це добриво не поступається аміачній селітрі, тоді як підживлення карбамідом слід робити з застереженнями.
Використовуючи азотні добрива слід зважати на порівняно велику нестабільність більшості з них і здатність вимиватись унаслідок поливу чи атмосферних опадів. Залежно від віку насаджень норма внесення азоту неоднакова. Починаючи з другого після садіння року кількість азоту (у діючій речовині) поступово зростає від 15–20 до 50–60 кг/га на шостий рік. При цьому азот слід вносити у два–три прийоми.
До не менш важливих елементів живлення, ніж азот, належить фосфор. За його дефіциту не тільки погіршується ріст і розвиток фундука, а й погіршується засвоєння азоту.
Під практичним (агрономічним) кутом зору все різноманіття фосфорних добрив можна згрупувати залежно від водорозчинності, а значить доступності для засвоєння рослинами, у такі групи: водорозчинні (суперфосфати); напіврозчинні (преципітат, фосфатшлак, обезфторений фосфат тощо), важкорозчинні (фосфоритне борошно) та конденсовані фосфати. Традиційно віддається перевага водорозчинним і напіврозчинним добривам (табл. 5.3).
5.3. Товарні назви, хімічні формули і вміст діючої речовини
окремих фосфорних добрив (за Господаренком Г.М., 2003)
|
Товарна назва
|
Хімічний склад
|
Вміст
діючої
речовини,
%
|
|
поживної сполуки
|
діючої
речовини
|
|
Суперфосфат (простий)
|
Ca(H2PO4)2·H2O+2CaSO4·H2O
|
P2O5
|
19–21
|
|
Суперфосфат (подвійний)
|
Ca(H2PO4)2·H2O+H3PO4
|
P2O5
|
42–50
|
|
Преципітат
|
CaHPO4 ·H2O
|
P2O5
|
38
|
|
Фосфатшлак
|
4CaO·P2O5 ·CaSiO3
|
P2O5
|
8–12
|
|
Обезфторений фосфат
|
3CaO·P2O5 +4CaO·P2O5
|
P2O5
|
30–38
|
Окрім фосфору суперфосфат простий містить до 50% гіпсу — CaSO4, що з одного боку є джерелом сірки, а з іншого — зменшує засолення ґрунту, що особливо актуально на зрошуваних землях. Суперфосфат подвійний належить до найбільш концентрованих фосфорних добрив, яке може застосовуватись практично на всіх ґрунтах.
Преципітат також містить досить велику кількість фосфору, однак сполука фосфору CaHPO4 — гідрофосфат кальцію, який є основою преципітату, нерозчинна у воді. Натомість гідрофосфат кальцію добре розчиняється у лужному розчині цитрату амонію, що робить преципітат чудовим добривом для основного внесення.
Фосфатшлак практично не має у своєму складі водорозчинного фосфору, має лужну реакцію, що дає змогу успішно використовувати фосфатшлак для основного внесення на ґрунтах з підвищено кислотністю. Фосфатшлак може слугувати за джерело кальцію (25–30%), магнію (7–9%), марганцю та деяких інших елементів.
Обезфторений фосфат також належить до водонерозчинних добрив, натомість містить 30–38% цитратно-розчинного фосфору. Добриво ефективне на кислих ґрунтах як основне добриво.
Важкорозчинні фосфорні добрива, з яких найбільш відоме фосфоритне борошно, характеризуються тривалою післядією і тому використовується лише як основне добриво і зовсім непридатне для підживлення. Фосфор фосфоритного борошна під дією кислот ґрунтового розчину поступово стає доступним впродовж тривалого часу.
На формування врожаю горіхів рослини фундукового саду виносять калію з ґрунту вдвічі більше, ніж фосфору. За дефіциту калію у ґрунті зменшується посухостійкість рослин фундука і якість горіхів, на старих листках можуть з’являтись ознаки калійного голодування у вигляді «опіків». За даними картограм агрохімічного обстеження вміст калію в ґрунтах України у декілька разів перевищує кількість азоту й фосфору, однак майже половина його знаходиться у формі необмінних сполук, з яких може використовуватись рослинами після перетворювання їх на обмінні сполуки. На відміну від азоту і фосфору кругообіг калію в природі більш раціональний і значна частина цього поживного елементу може повертатися у ґрунт з рослинними рештками.
За будь-яких умов для збереження калієвого балансу ґрунту слід використовувати калійні добрива у дозах, що відповідають показникам виносу калію з ґрунту і вмісту його рухомих форм у ґрунті. Для цього використовують різні калійні добрива, найбільш відомі з яких це калій хлористий, сульфат калію, калімагнезія, концентрат калійно-магніевий, каїніт природний та інші (табл. 5.4).
5.4. Товарні назви, хімічні формули і вміст діючої речовини
окремих калійних добрив (за Господаренком Г.М., 2003)
|
Товарна назва
|
Хімічний склад
|
Вміст
діючої речовини,
%
|
|
поживної сполуки
|
діючої речовини
|
|
Калій хлористий
|
KCl
|
K2O
|
57–60
|
|
Сульфат калію
|
K2SO4
|
K2O
|
48–54
|
|
Калімагнезія
|
K2SO4·MgSO4
|
K2O
|
25–28
|
|
Концентрат калійно-магніевий
|
K2SO4·MgSO4
|
K2O
|
18–20
|
|
Каїніт природний
|
KCl·MgSO4·3H2O
|
K2O
|
8–12
|
|
Деревна зола
|
—
|
K2O
|
15
|
Калій хлористий — це досить ефективне мінеральне добриво з високим вмістом калію, однак наявність у ньому хлору може негативно впливати на рослини.
Каїніт природний містить багато сірки, 6–7 % магнію, однак до негативних характеристик цього добрива слід віднести 32–35 % вміст хлору. Концентрат калійно-магніевий — це збагачений каїніт, у якому також є багато сірки та магній (8–9%) і до 8% хлору.
Сульфат калію має суттєві переваги перед калієм хлористим та іншими калійними добривами, що містять хлор, як добриво більш м’якої дії, з одного боку, і як багате джерело сірки. З-поміж негативних характеристик сульфату калію слід зважати на те, що він належить до фізіологічно кислих добрив, а на лужних ґрунтах аніон SO4 може реагувати з кальцієм з утворенням гіпсу.
Калімагнезія, крім калію, містить до 8% магнію у формі MgO за відносно невеликого (до15%) вмісту хлору. Є у калімагнезії досить велика кількість сірки.
Кальцій належить до елементів, які у великій кількості акумулюються деревними рослинами, особливо у багаторічних органах і в листі. На відміну від азоту і фосфору, кальцій накопичуються в онтогенетично-старіших тканинах, таких як деревина та базальне листя долішньої (нижньої) третини пагона. Значна частина кальцію міститься у клітинній оболонці, що сприяє її жорсткості й пружності.
За виносом з ґрунту елементів живлення рослинами фундукового саду на формування врожаю горіхів кальцій займає четверте місце після азоту, калію і фосфору, поступаючись фосфору за показником виносу лише на 15–20 %. Крім того Ca(HCO3)2, що утворюється в процесі обмінних реакцій меліорантів з колоїдами ґрунто-поглинального комплексу після вапнування, нейтралізує обмінну і гідролітичну кислотність ґрунту.
Орієнтовна норма внесення діючої речовини кальцію — CaO у кількості 50–55 кг/га, на кислих ґрунтах може бути збільшена до 95 кг/га, а на нейтральних та за умови використання інших добрив, до складу яких входить кальцій — відповідно зменшена.
На формування запланованого врожаю у кількості 2 т/га горіхів фундука для удобрення 12-річного фундукового саду у зоні Лісостепу рекомендується вносити добрива, що містять потрібну кількість макро- і мікроелементів живлення (табл. 5.5).
5.5. Розраховані норми внесення елементів живлення
на формування врожаю горіхів фундука 2 т/га
|
Макроелементи
|
Мікроелементи
|
|
поживний елемент
|
норма, діючої речовини, кг/га
|
поживний елемент
|
норма, діючої речовини, г/га
|
|
N
|
50–55
|
B
|
100–125
|
|
P2O5
|
15–16
|
Cu
|
70–80
|
|
K2O
|
27–28
|
Fe
|
1550–2650
|
|
CaO
|
50–55
|
Mn
|
100–130
|
|
MgO
|
8–9
|
Mo
|
2,5–3,5
|
|
SO3
|
10–15
|
Zn
|
120–350
|
Це орієнтовні норми, які мають бути уточненими відповідно до даних агрохімічного обстеження ґрунту, сортового складу і віку насаджень конкретного фундукового саду.
Крім вищезазначених тукова промисловість України та інших держав виробляє багато інших добрив з різними товарними назвами, а також різноманітні комплексні добрива — дво- і трикомпонентні. Тому перед внесенням будь-якого мінерального добрива слід ознайомитись з його складом і лише потім розраховувати норму внесення тих, чи інших добрив.
До складу мінеральних добрив, що виробляє тукова промисловість України та інших держав світу входить різна кількість мікроелементів, навіть тоді, коли добрива мають однакову товарну назву (табл. 5.6).
5.6. Орієнтовний вміст мікроелементів у деяких мінеральних
добривах (за Городнім М.М., 1990 зі змінами)
|
Товарна назва
добрива
|
Вміст мікроелементів, мг/кг
|
|
B
|
Cо
|
Cu
|
Mn
|
Mo
|
Zn
|
|
Вуглекислий
кальцій
|
0–10
|
0,2–0,12
|
2–125
|
40–1200
|
0,1–15
|
0–450
|
|
Калійна сіль
|
0–10
|
–
|
0–10
|
0–8
|
0–0,5
|
1–3
|
|
Сульфат
амонію
|
0–6
|
0–0,14
|
0,3–10
|
0–40
|
0,1–0,2
|
1–500
|
|
Сульфат
калію
|
3–40
|
0,1
|
0–10
|
1–13
|
0–0,3
|
2–8
|
|
Суперфосфат (простий)
|
20–100
|
1–10
|
1–270
|
10–1000
|
2–10
|
0,3–600
|
|
Фосфоритне борошно
|
3–180
|
1–10
|
1–300
|
40–1800
|
0,1–60
|
4–1000
|
|
Гній
|
30–40
|
1–1,5
|
25–35
|
180–240
|
2,5–3,2
|
200–450
|
З числа елементів живлення, на які не завжди звертається належна увага залізо займає провідне місце. Розчинного заліза у більшості ґрунтів мало — іони Fe2+ та Fe3+. Його розчинність більша у кислих ґрунтах, тоді як на карбонатних або перевапнованих — ознаки дефіциту заліза у вигляді хлорозу молодих листків можна спостерігати навіть за достатнього його вмісту в ґрунті.
За джерело заліза може бути використано залізний купорос — FeSO4·7H2O, який містить 47–53 % заліза і добре розчиняється у воді. Це відкриває можливість позакореневого внесення 3–5 % водного розчину залізного купоросу обприскуючи садок у період спокою. За внесення залізного купоросу у ґрунт його слід змішати з торфом або компостом.
Значно менше залізо фіксується у ґрунті при використанні комплексних сполук, так званих хелатів. Це перш за все Fe-ДТПО та Fe-ПППО, які містять відповідно 10 і 7% залізного комплексу.
Для позакореневого підживлення насаджень у період вегетації може бути використаний препарат Вуксал Комбі Залізо, який вносять у вигляді 0,3–0,4% водного розчину.
Є рекомендації Г.М. Господаренка (2003) стосовно внесення профілактичних доз біологічно активних мікроелементів незалежно від складу ґрунту, що сприяє підвищенню стійкості рослин до хвороб, гальмує прояви фізіологічної депресії, внаслідок чого зростає врожай і його якість.
Зрошення фундукового саду — необхідний агрозахід за дефіциту вологи у ґрунті. Максимальні врожаї горіхів фундука отримують в умовах Степу, якщо вологість ґрунту протягом сезону постійно забезпечується у межах 70–80% від повної вологоємності. Слід зважати на те, що більшість сортів фундука походять з регіонів Туреччини, Італії та США (Портланд), де середньорічна сума опадів перевищує 1000 мм на рік, або безпосередньо, або через залучення у гібридизацію. В Україні таких регіонів практично немає, однак залучення у гібридизацію місцевих форм C. avellana L., які мають вищу посухостійкість, дало змогу отримати досить посухостійкі сорти.
Потреба рослин фундука у воді починає зростати з квітня і у середині травня досягає триразової (порівняно з квітнем) кількості. Потім у червні потреба у воді зростає поступово, а у липні досягає максимуму (4–5 квітневих норм). Така потреба зберігається до кінця серпня, зменшуючись у вересні до травневого рівня, а у жовтні — близько квітневої потреби. Відповідно зазначеної динаміки потреби рослин фундука у воді слід планувати зрошення, зауважуючи при цьому, що на кінець сезону ґрунт має бути достатньо зволоженим для поліпшення умов зимівлі.
Перших три роки після садіння щороку восени роблять по одному волого-зарядному поливу з розрахунку 0,3–0,5 м3 води на одну рослину фундука і по 2–3 поливи впродовж вегетації (травень–серпень), щоразу коригуючи норму поливу відповідно до кількості опадів, запасів вологи у ґрунті та критичних періодів максимальної потреби у воді. Весняні волого-зарядні поливи для фундука неефективні, тому що цвітіння і розвиток рослин фундука відбувається раніше, ніж у більшості плодових порід. Починаючи з 4–5 року після садіння норми зрошення збільшують удвічі, а після досягнення максимальної продуктивності доводять до 1,5 м3 на рослину. Відповідно погектарні норми розраховують за кількістю рослин на гектарі.
У міжряддях молодих садів за умови зрошення можна вирощувати багаторічні траву на два–три укоси за сезон, однак при цьому норми зрошення збільшують на 30–60 %.
Щодо способів зрошення, то найбільш волого-ощадним є безумовно крапельне зрошення. Коефіцієнт корисного витрачання води за крапельного зрошення може досягати 90–95%. Здебільшого рекомендують встановлювати по дві крапельниці на рослину з поданням по 4 літра на годину кожною крапельницею. На мулистих ґрунтах можна використати крапельниці з емітерами на 2 літра на годину. За будь-якої пропускної спроможності крапельниць тиск у системі подавання води не повинен перевищувати 3,5 бар (105Па). До додаткових переваг крапельного зрошення належить також можливість рівнобіжного внесення водорозчинних добрив. З-поміж чинників, які гальмують перехід до крапельного зрошення слід зазначити велику вартість облаштування самої системи, потреба у фільтруванні води та відкладення карбонатів кальцію й окисів заліза на крапельницях і у зоні зрошення, для ліквідації яких необхідні додаткові затрати.
Щодо інших способів зрошення, то дощування, полив по борознах, чашах і чеках та комбінований спосіб мають свої переваги й вади, прояв яких обумовлюється водопроникною здатністю ґрунту, рельєфом зрошуваної ділянки, рівнем мінералізації зрошувальної і підґрунтової води тощо.
Купити саджанцы фундука можна тут.
Читати ще:
Фундук: сорти в реєстрі України
Фундук: здоровий ґрунт – здорова рослина
Нові сорти фундука з Умані
Вирощування фундука. Рекомендації
Фундук: розмноження здерев’янілими живцями
