⌂ Іван Семенович КОСЕНКО
Іван Семенович КОСЕНКО – визначний дослідник ліщини, автор і співавтор численних книг про неї. Будучи директором знаменитого дендропарку «Софіївка» в Умані, він створив там великий науково-дослідний фундуковий сад. Книга «Фундук: прикладна генетика, селекція, технологія розмноження і виробництва», яку Іван Семенович написав у співавторстві з Анатолієм Івановичем Опалком та Ольгою Анатоліївною Опалко, здобула велику популярність, і її уже не знайдеш у продажу. Однак маємо добру новину: цього року заплановано оновлене перевидання цієї книги. Надіємося, скоро Ви зможете придбати її в нашій Інтернет-книгарні на сайті: soncesad.com. А тим часом публікуємо уривок із попереднього видання цієї книги.
В Україні фундукові шкодить ліщинова попелиця (листям і пагонам) і горіховий довгоносик (плодам), з-поміж хвороб значні ураження спричиняє збудник борошнистої роси, дещо менші – збудники плямистості листя та плодової гнилі.
Відео: Найпопулярніші питання, які стосуються фундука:
- чи можна вирощувати в одну рядку різні сорти,
- чи потрібен для кожного сорту окремий запилювач,
- хвороби та шкідники,
- важливість поливу,
- що можна вирощувати між кущами фундука.
Розповідає селекціонер і саідвник із великим досвідом Ігор Цибенко
Наразі шкідники й хвороби не надто шкодять наявним насадженням фундука в Україні. Це пояснюється тим, що дотепер його розведення у нашій країні перебуває на аматорському рівні, великих промислових насаджень майже нема. Однак зі зростанням площ і запровадженням високопродуктивних сортів збільшуватиметься ризик поширення основних шкідників та збудників хвороб. Тому до можливих ризиків слід готуватися заздалегідь.
⌂ Дорослий шкідник живиться молодими й найбільш розвиненими плодами
Горіховий довгоносик
Поширений в усіх європейських державах-виробниках фундука. У фундукових садах, у яких не вживають заходів захисту від цього шкідника, втрати врожаю можуть сягати 50–80%.
Дорослий шкідник живиться молодими й найбільш розвиненими плодами. Також може переходити на черешню чи вишню, а іноді й дуб, живлячись їхніми недостиглими плодами. Від початку червня до першої декади липня самиці відкладають по 20–30 яєць у молоді горіхи під екзокарпій (майбутню шкаралупу до початку здерев’яніння) на невелику глибину. Ранка у місці яйцевідкладання ніколи не пліснявіє і дуже швидко загоюється. Після 5–9 діб інкубаційного періоду розпочинається розвиток личинок, які проточують у сім’ядолях ходи, виїдаючи м’якоть і заповнюють ходи екскрементами. Ця фаза зазвичай триває протягом 4–5 тижнів і завершується з достиганням горіхів. Пошкоджені довгоносиком горіхи обпадають на землю. Розвинена личинка вигризає в шкаралупі круглий отвір, виходить назовні й заглиблюється в ґрунт, де перебуває у стані діапаузи на глибині 10–25 см. У липні-серпні личинки починають заляльковуватися, залишаючись у ґрунті. Тривалість діапаузи — не менше одного місяця. Однак тільки частина жуків вилітає у серпні та зимує у ґрунті, решта личинок і далі залишається у стані діапаузи від десяти місяців до трьох років. Упродовж цього періоду личинки заляльковуються неодночасно: деякі завершують розвиток і вилітають навесні наступного року, інші залишаються у стані діапаузи і зимують удруге, а деякі — втретє. Тобто повний цикл розвитку горіхового довгоносика може тривати до п’яти років. Такий циклічний спосіб розвитку зменшує ефективність проведення заходів захисту рослин. Щоразу після обробки пестицидами частина довгоносиків виживає і швидко відновлює щільність популяції.
Для ефективного захисту фундукового саду від горіхового довгоносика слід домагатися знищення дорослих комах до початку яйцевідкладання. Популяція довгоносика надзвичайно мінлива як за тривалістю діапаузи, так і за можливостями додаткового живлення на різних деревах і кущах, які не належать до близьких родичів ліщини. Тому попереднє оцінювання небезпеки і підрахунок кількості комах треба виконувати якнайточніше. Починаючи з першої декади травня, проводять облік численності горіхових довгоносиків. Для цього рано-вранці ґрунт під найстарішими рослинами фундука в чотирьох місцях, вибраних по діагоналі саду, застеляють тканиною світлого кольору й інтенсивно струшують усі гілки. Загальна кількість облікових рослин має становити 12. Під впливом вібрації комахи обпадають і прикидаються мертвими на короткий час, протягом якого їх слід зібрати і підрахувати.
Після кожного дощу та/або вітряної доби облік повторюють. Порогова кількість горіхових довгоносиків, яка є підставою для обробки, залежить від терміну обліку. До початку яйцевідкладання — це 4–6 комах із 12 рослин, тоді як виявлення бодай одного довгоносика на початку яйцевідкладання є вагомою підставою для застосування засобів захисту.
За мінливих метеорологічних умов (вітру й дощу) більш ефективний облік кількості горіхових довгоносиків здійснюють за допомогою спеціальних пасток. Для цього під кожною оцінюваною рослиною розташовують по три пірамідоподібні пастки близько одного метра заввишки.
Заселений горіховим довгоносиком фундуковий сад треба обробляти в середньому три-чотири рази за період вегетації: кожну обробку проводити відповідно до двох критичних періодів:
- вихід довгоносика з ґрунту;
- початок яйцевідкладання.
Першу обробку слід провести, коли довгоносик вийде з ґрунту, одним із таких препаратів (дози наведено у грамах і мілілітрах):
Актара, 25 WA, в.г. — 140 г/га; Каліпсо, 480 SC, к.с. — 250 мл/га; Конфідор, в.р.к. — 250 мл/га; Маврик 2Ф 22,3% ФЛО — 500 мл/га; Регент, в.г. — 20 г/га.
Перелік дозволених для використання препаратів постійно змінюється, тому деякі серед зазначених можуть вилучати зі списку і замінювати новими, зареєстрованими в Україні аналогами. У разі потреби (перевищення порогової кількості шкідників) обробку повторюють. Ще одну-дві обробки проводять, коли розпочинається яйцевідкладання, що забезпечує очікуваний ефект.
⌂ Попелиця
Попелиці
З-поміж багатьох видів попелиць, які пошкоджують лісові й плодові насадження, на рослинах фундука переважно трапляються жовта попелиця, що заселяє нижню частину листя, і зелена попелиця, яка може цілком вкривати молоді пагони. Самиця жовтої попелиці відкладає яйця на стовбурці або скелетні гілки. У місці яйцевідкладання вони й зимують. Коли розпуститься листя ліщини, з яєць вилуплюються личинки, і, залежно від метеорологічних умов, через три-чотири тижні можна натрапити на листі фундука на молодих комах: вони утворюють невеликі колонії або сидять поодиноко. Попелиці властива гетерогонія — чергування статевого і партеногенетичного поколінь. Доросла самиця жовтої попелиці за сприятливих умов може дати впродовж літа до десяти партеногенетичних поколінь. Восени з’являються крилаті самиці й самці, які паруються, відновлюється функція нормального яйцевідкладання, що забезпечує успішну зимівлю популяції жовтої попелиці у формі яєць. Навесні з цих яєць знову розвиваються безкрилі самиці, які розмножуються партеногенетично.
Медяна роса, яка утворюється на листі внаслідок функціонування колоній жовтої попелиці, є добрим субстратом для міцелію збудників сажкових хвороб, що збільшує шкоду, завдану попелицями.
Дорослі зелені попелиці мають блідо-зелене забарвлення з ледь рожевуватим відтінком і майже зливаються з молодим пагоном. Вони поселяються переважно на пагонах плодових гілочок. Яйця шкідника мають чорний колір і зимують біля основи бруньок, часто генеративних бруньок жіночих (маточкових) суцвіть. Як і жовта, зелена попелиця дає багато поколінь за сезон, так само виділяє медяну росу, на якій поселяється міцелій різних збудників сажкових хвороб.
Ротовий апарат попелиць має специфічний стилет, що проникає в живі тканини рослини аж до флоеми. Всмоктуючи сік рослини, попелиця захоплює масу вірусів і передає їх здоровим рослинам за лічені хвилини. Це збільшує небезпеку попелиць як носіїв вірусів.
Заходи захисту від попелиць схожі на ті, які застосовують проти довгоносика. Винищуючи горіхового довгоносика, здебільшого водночас усуваєте загрозу пошкодження попелицями. Однак у разі швидкого розмноження попелиць корисно вжити і специфічний системний афіцид, щоб запобігти ураженню рослин вірусами та зменшити ураження листяного апарату і плодів збудниками хвороб.
⌂ Борошниста роса
Борошниста роса
Проявляється на обох боках листка фундука як жовтуваті плями, кожна діаметром близько трьох сантиметрів. Плями поступово розростаються, вкривають усю листяну пластинку й набувають білого забарвлення.
Плями складаються з гіфів (ділянок міцелію) гриба-збудника, які диференціюються наприкінці сезону в перитеції (місце статевого спороутворення), що добре видно неозброєним оком як численні чорні цяточки. Зимує гриб на опалому листі в перитеціях й у формі міцелію у бруньках. Навесні розвиваються аскоспори (спори, сформовані внаслідок статевого процесу) і вторинні конідії (спори, утворені безстатевим способом). Впродовж сезону вегетації дисемінація (поширення) гриба відбувається через конідії. Незважаючи на видимий прояв борошнистої роси, більшість сортів фундука досить витривала проти збудника цієї хвороби, тому нема потреби у систематичних обробках плантації фунгіцидами. При сильному ураженні допоможе Флінт 50 в.г. — 150 г/га або Еупарен М 50 з.п. — 2 кг/га.
Плямистість листя і плодова гниль наразі майже не шкодять фундуку, тому недоцільно застосовувати хімічні засоби захисту. Якісний обробіток ґрунту зменшує забур’яненість саду, сприяє кращому розвитку рослин і підвищенню їхньої стійкості, а аерація ґрунту, що супроводжує його рихлення, змінює мікроклімат у саду, завдяки чому зменшується щільність популяцій багатьох шкідників і гальмується розвиток збудників хвороб. Мінімізація пестицидного навантаження створює можливість збереження природних корисних зоофагів, що знищують шкідливих комах і кліщів фундукового саду без забруднення довкілля.
Купити саджанці фундука тут
Читайте ще:
Досвід читачів у вирощуванні фундука
Травневий хрущ – всеїдний шкідник
Як вирощувати фундук? Рекомендації
