Яскраві кольорові будиночки в американському стилі, ідеально доглянуті квітники та городи. Тут панує затишок і щастя, але ніхто й не здогадується, що за цими дверима живуть герої, очі яких бачили жорстокі бої, а руки виснажилися, бо надірвалися від речей, зібраних похапцем під час вимушеної евакуації.
Вони пригноблені, але не здаються і будують життя по цеглинці заново в «Чудо-містечку». Спеціально для «СонцеСаду» вони відчинять двері не лише свого нового житла, а й душі, аби поділитись зворушливими історіями.
Ми завітали до «Чудо-містечка», звісно, не з порожніми руками: команда прихопила із собою близько 200 саджанців плодових дерев. Кожен мешканець зміг вибрати для вирощування, що йому більше до вподоби: яблуню, сливу, айву, горіх...
Відео: Дивіться історії переселенців, які зараз живуть в «Чудо-містечку»
⌂ Фото: Меценат Делл Лой Хансен (по центру)
Анатолій Рибалко – один із тих, кому довелось продовжити свою улюблену справу садівництва, переселившись подалі від рідної домівки на Донеччині. 28 років керував колгоспом, дев’ять із половиною – працював у Державній службі з карантину рослин у Донецькій області, а також був головним агрономом на сільськогосподарському підприємстві «Зоря» у Бахмутському районі.
«Коли почались бойові дії у 2014 році, наше село Берестове оминули обстріли. Росіяни пішли із Соледара на Лисичанськ й Артемівськ (нині – Бахмут), а ми залишились посередині. Тоді майже не зачепило. А вже у 2022 році й у нас точились найкровопролитніші бої, тож довелось евакуюватись. У нашому будинку жили переселенці з Попасної. Ми прихистили їх раніше, а вони відповіли добром – відвезли 1 квітня до евакуаційного потяга до Краматорська.
⌂ Фото: Анатолій Рибалко та Олена Федоряка – переселенці з Бахмуту
Ми поїхали до знайомих на Полтавщину, де прожили 14 місяців. Згодом за програмою уряду потрапили до санаторію «Слава», що в Миргороді, де жили впродовж п’яти місяців безкоштовно. 23 жовтня знайома надіслала адресу сайту «Чудо містечка». Відправили заявку й навіть не надіялися, що нас приймуть, – згадує Анатолій, а сльози підступають. – 8 грудня відповіли, що можемо оселитися там. Від 3 січня мешкаємо в «Чудо-містечку».
Як тільки почув, що будуватимуть теплицю, то запропонував допомогу. Керівниця хабу Олександра Кондрашева зраділа: «Нам такі чоловіки потрібні!». О 5.30 я вже у теплиці. Доглядаю за перчиком, помідорами, баклажанами, редискою, петрушкою, салатами, кропом. Дружина жартує: «Це твоя стихія! Тебе вдома нема, як і замолоду».
⌂ Фото: Кожен переселенець висаджує біля свого нового будиночка найулюбленіші рослини
Загалом висадили 40 кущів капусти, 23 – кабачків, 200 – огірків і не тільки. Усі ці дари природи – для громадського харчування – нашої їдальні. Ми дбатимемо, щоб мешканці мали розсаду культур, про які мріють. Для цього вирощуємо її в теплиці у контейнерах заввишки 30 см. Знизу засипаємо трохи керамзиту й ґрунтосуміші».
Кожен мешканець біля будиночка має невеликий город – сотку землі. «Наприклад, я посадив на власній території близько 60 кущиків суниці, 10 – смородини, по три кущі аґрусу та винограду, щавель, петрушку тощо. Життя налагоджується! – щиро всміхається пан Анатолій, запрошуючи до оселі. – Будинки в «Чудо містечку» по-сучасному відремонтовані та вмебльовані. Усе найновіше: санітарна й побутова техніка, кондиціонери, посуд, текстиль».
⌂ Фото: Чудо містечко з висоти пташиного польоту
6 червня 2023 року російські окупанти підірвали Каховську ГЕС на Херсонщині. Унаслідок екоциду на лівобережжі регіону під водою опинилися будинки. За даними ОВА, було затоплено майже 4000 будинків, 1300 з яких відновити не можна. Серед них і рідна домівка Раїси та Олександра Федоренків.
⌂ Фото: Раїса Федоренко
«Ми жили в Голій Пристані, мали власний бізнес – затишне кафе. У червні росіяни підірвали ГЕС. Наш будинок і помешкання доньки зруйновано, квартиру сина затоплено. Нам довелось стрибати з третього поверху прямісінько в човен, навіть гроші та документи забули взяти. Окупованою територією їхали сюди протягом двох діб. Нелегко було: хворий чоловік, якого підкосив інсульт, та й я тільки-но стала на ноги після цієї хвороби.
Спершу нам виділили кімнату в модульному будиночку в Броварах. Але згодом мусили знову переїжджати, оскільки з песиком не дозволяли там жити. Знайомий допоміг знайти житло у Ржищеві. Господиня дала мені майже новий одяг, адже я не встигла взяти із собою хоча б якісь речі.
⌂ Фото: Олександр Федоренко готує грядку для посіву огірків
Коли донька Ірина вирішила заповнити заявку до «Чудо містечка», я її відмовляла: «Не відправляй! Це фейк. Ми можемо потрапити в халепу». Але дочка переконувала мене, що вдача може нам усміхнутися – треба тільки спробувати. І ми таки дочекалися дива: нас забрали з Ржищева автобусом! Доїжджаючи до «Чудо містечка», я не вірила, що дадуть житло. Просто так! Звичайній людині, не з багатих і владних.
Одна переселенка з Донеччини поділилась із нами рослинами, тому тепер дбаємо про красиве подвір’я: посадили квіточки, посіяли огірочки та помідорчики. А наш будинок охороняє собака Роза, а ще – статуетки пса Патрона. Можна сказати, що ми не мали нічого, а тепер є ВСЕ.
Я працюю у магазині «Чудо містечка» продавчинею. Виявляється, приїхавши лише із сумочкою, можна побудувати комфортне життя. Зізнаюсь, що ми досі плачемо, як згадуємо домівку, – розчулилась пані Раїса. – Тільки як працюємо на городі – забуваємо про погане. Ненавиджу росіян! Бажаю, щоб зло, яке заподіяли нам, повернулось до них сторицею».
До речі, донька Раїси та Олександра Федоренків удалася до витівки – долучилась до лав ЗСУ:
«У січні Ірина сказала, що нібито знайшла роботу, тому мусить їхати, але повернеться. Подзвонила згодом, ошелешивши новиною про прийняття присяги. Її золоті руки готують смачні страви для наших бійців».
Має цілу родину в ЗСУ й Ольга Нікольченко з с. Осокорівка Бериславського району Херсонської області. Це справжнє диво, що жінка змогла виїхати з-під обстрілів!
⌂ Фото: Ольга Нікольченко
«Я працювала до війни в пекарні, зараз на пенсії. Коли почали гатити по нашому селі, перебувати в ньому було небезпечно, – розповідає пані Ольга. – Зайшли захисники й закликали жителів виїжджати, щоб не ризикувати нашим життям під час відбиття постійних ворожих атак. Довелося нам, хто чим і як міг, виселятися. Від мого будинку та села нічого не залишилось.
Протягом півтора року я винаймала кімнату в гуртожитку в Кривому Розі. Якось побачила анкету від «Чудо-містечка», заповнила її, але не сподівалася, що отримаю будинок. Припускала, що дадуть невеличку кімнату. Я не очікувала такої гостинності й доброго ставлення. Коли побачила своє нове житло, була безмежно вдячна. Подружилась із мешканцями містечка. На новому місці вирощую цибулю, часник, томати, моркву та квіточки. Як удома – усього потроху».
Найрідніші люди пані Ольги зараз на фронті. Вона з нетерпінням чекає їх повернення, аби міцно обійняти.
«Перед початком війни помер мій чоловік, – ділиться наболілим співрозмовниця. – Менший син пішов із перших днів війни обороняти Батьківщину. Старший працював керуючим в Іванківському екопарку біля Києва й потрапив згодом із моїм онуком під окупацію. Кадирівці оточили селище, як відступали – замінували ліс. Коли наші сапери розмінували територію, старший син відвіз дитину й віддав дружині, а сам долучився до лав Сил оборони, пояснивши: «Малий (брат – Ред.) – там, а я тут залишусь? Ні, такого не буде!». Обоє починали з Бахмута, а зараз воюють на Харківському напрямку. Також там перебуває і чоловік моєї внучки».
⌂ Фото: Сини пані Ольги зараз мужньо захищають нашу державу
Жінка кожну вільну хвилину намагається присвятити волонтерству: готує запашні чаї та мегакорисні пасти із сухофруктів для воїнів, допомагає обжитися іншим переселенцям.
Готувати 24/7 та віддавати останнє – це про переселенку з Бахмута Олену Федоряку. Її добре серце та золоті руки врятували не одне життя від голоду. Дві їдальні під керівництвом пані Олени були родзинкою міста, куди приходили пересічні громадяни, керівництво міста, військові, щоб повноцінно пообідати.
«Я пропрацювала з мером Олексієм Ревою понад 30 років. Була директоркою їдалень, – пригадує страшну картину на початку війни у 2022 році. – Уже не було пожежних... Мабуть, залишилась одна чи дві з десяти швидких допомог. У моргах лежало багато чорних пакетів (трупів – Ред.).
Мені зателефонував Рева й попередив, що до мого дому приходитимуть їсти з військової адміністрації. Я намагалась їм готувати найсмачніше, щодня десерти придумувала. Вони завжди повертались із завдання і жартували, чекали мій борщ. Прала їхній одяг. Одразу п’ять комплектів запихала. Дбала про те, щоб у чистому ходили, а пральна машинка хай ламається! Усім пайки збирала.
Тоді почались такі страшні обстріли, що все довкола горіло. Ми відчиняли двері навиліт, спали на підлозі. Коли працювали, то нічого не бачили й не чули: ані зруйнованих будинків, ані вибитих вікон. Але все ж волонтери нас забрали. Я не хотіла звідти їхати.
⌂ Фото: Олена Федоряка та мер Бахмута Олексій Рева
Ми приїхали до Обухова. Моя колега Галина Петрівна дала номер телефону керівниці «Чудо містечка» Олександри Кондрашевої. Я подзвонила їй. Пані Олександра сказала, що нам із сестрою дадуть будинок. Я одразу не повірила й перепитала: «Невже отримаємо дім? Це правда?» Коли в слухавці пролунало однозначне «Так!», я заридала».
Тільки-но настав довгоочікуваний день, Олена Федоряка зайшла до свого будиночка, вкотре розплакалась із радості й промовила: «Я така щаслива. Тут нема бомбардувань, не лунають вибухи. Дім такий красивий! Ми живемо в раю!».
⌂ Фото: Олена Федоряка люб'язно проводила Дні відкритих дверей та приймала на роботу людей із центру зайнятості
Приклад цієї сильної духом жінки – доказ того, що добро не має меж, адже навіть після пережитих поневірянь Олена Федоряка має непереборне бажання – допомагати іншим словами та ділами. «Ми з сестрою прогулювались неподалік «Чудо-містечка» й випадково помітили матір в інвалідному візку й неповносправного сина. Їхній дім був понищений, паркан похилений. Ми вирішили, що поділимось гуманітарною допомогою з ними й попросимо в їдальні, щоб давали їм наші обіди. Я вже навіть купила для них судочок», – з вогником в очах підсумовує пані Олена.
Вірмо, що добро переможе! Поки ми стоїмо пліч-о-пліч, інакше й бути не може! І не буде!
⌂ Фото: «СонцеСад» подарував Чудо містечку плодові дерева
Спеціально для «СонцеСаду» матеріал підготувала Анна Калініченко
