Cухоцвіти. Застиглі барви літа

⌂ Валентина ТУРЧИНА, с. Кукленці, Полтавська обл.

Холодно. За вікном низьке сіре небо. М’якою котячою лапкою шкребе по серцю смуток. Та рап­том у вічі впав яскравий букетик сухоцвітів. Для мене найбільша розрада серед негоди — милувати­ся ними. Ніби ось-ось почуєш дзиж­чання джмеля над квіткою, відчуєш тепло сонячного промінчика...

З історії сухоцвітів

У XVIII—XIX сторіччях сухоцвіти називали «імортелі», що перекла­дається як «безсмертний». Вони були не просто популярні, а суперпопулярні. Рідко яка вітальня не була прикрашена ними. Це красиве слово й образ використовували у своїх віршах Анна Ахматова, Саша Чорний. За радянських часів імор­телі стали жертвою боротьби з міщанством. Лише наприкінці XX сто­річчя вони повернулися в інтер’єри як флористичні композиції, але вже під назвою «сухоцвіти».

Збирати композиції з рослин, які виглядають яскраво навіть засуше­ними, — моє давнє хобі. Однак пе­ред тим, як дати волю фантазії в хо­лодну пору року, навесні та влітку маю докласти рук до вирощування головних складових моїх флори­тичних композицій.

Статиця: улюблениця метеликів

Передусім оповім про статицю (кермек), батьківщина якої — степи, солончаки, піщані засолені луки, її дрібні фіолетово-сині, лавандові, бузкові, блакитні, кармінно-рожеві, палеві, жовті, кремові й білі квіточ­ки, зібрані в колоски, утворюють великі мереживні суцвіття. Завдяки різним кольорам ця рослина гарно виглядає не лише в композиції, а й у монобукеті.

⌂ Фото: Завдяки різним кольорам статиця гарно виглядає не лише в композиції, а й у монобукеті

У лютому-березні статицю сі­ють на розсаду. Сходи з’являються на сьомий-десятий день. Оскільки рослина має глибокий стрижневий корінь, пересаджування витримує погано, тож сіяти варто відразу в стаканчики, а з них пересаджува­ти методом перевалювання. На постійне місце рослинки мають по­трапити в середині травня. Розмі­щують їх із інтервалом 30–40 см.

Статиця любить сонячне, від­крите з усіх боків місце. Є холодо- і посухостійкою. Невибаглива до ґрунту, але краще почувається на легких піщаних і суглинистих. На занадто бідних грунтах у першій по­ловині літа її бажано підживлювати раз на два тижні комплексними міндобривами. Вчені-агрономи радять поливати підсоленою водою, але я цього не роблю, аби не засолювати ґрунт.

Статиця в саду приваблює до себе велику кількість метеликів. Звісно, що красиве тягнеться до красивого. А щоб вас і далі тішила ця рослина після літа, її треба пра­вильно висушити. Зрізують квітко­носи, коли розкриється найбільша кількість квіток, але до того, як вони почнуть вигорати на сонці. Сушити слід кожну рослину окремо. Ще й так, щоб їхні голівки не торкалися. Обов’язково в тіні, інакше стебла стануть білими чи жовтими, а роже­ві й палеві квіти втратять колір.

Геліптерум: і спокій, і пристрасть

Вважають, що сухі квіти — неці­кавий матеріал, бо неживий. Доз­вольте не погодитися. Беру засуше­ні геліптерум і геліхризум, ставлю біля відчиненого вікна. Раптом на вулиці починається дощ. І — о диво! — квіточки закриваються. Пе­реставляю вазу в сухе приміщення, і квітки розкриваються. Які ж вони неживі? Живі! Особисто мені інших доказів не треба.

Палітра геліптерума — білий, червоний і всі відтінки рожевого. Але він, порівняно з геліхризумом, має суттєву перевагу: в букетах його квіти виглядають природніше, часто важко повірити, що вони абсолютно сухі.

Геліптерум — однорічна трав’я­ниста рослина, має прямі стебла заввишки 30–60 см. Квітки — дріб­ні, кошички діаметром три-чотири сантиметри, поодинокі або зібрані по два-чотири в суцвіття. Квітки чу­дово підходять для панно, флорис­тичних картин, особливо для ство­рення топіарію — дерева щастя.

Назва «геліптерум» складається з двох слів: «геліо» — сонце, «птеріум» — крило, адже саме на криль­ця комах схожі луски-пелюстки, які шикуються навколо золотисто-жов­того центру в три-п’ять рядків.

Минулого літа геліптерум був у мене у фаворі. Висіяла його на по­чатку травня у відкритий ґрунт. От­римала дружні сходи. У закритий ґрунт зазвичай сіють у квітні, роз­саду висаджують наприкінці травня. Цвісти рослина починає через два місяці після появи сходів. Холодо­стійка, але світлолюбна. Перевагу віддає легким слабокислим ґрунтам.

⌂ Фото: В букетах геліптерум виглядають природніше

Для сухих букетів квіти зрізують у суху погоду, коли суцвіття тільки-но починають розкриватися. Далі їх підвішують переверненими в затем­неному прохолодному приміщенні

Геліхризум: король сухоцвітів

У перекладі з грецької геліхризум — «сонячне золото». Гадаю, такою назвою хотіли вказати на поширений колір маленьких квіточок-трояндочок. Цупкі на дотик пелюстки мають жовте, червоне, лососеве, кремове, темно-пурпуро­ве забарвлення, хоча є й рожеві, і сніжно-білі.

Для розкішного квітування, яке триває від липня до заморозків, геліхризум треба висаджувати на добре освітленому місці, у легкий, до­бре підживлений ґрунт. Упродовж вегетації рослини не підживлюю, бо якось отримала неочікуваний результат: забувши про цвітіння, вони почали нарощувати зелену масу. Висота рослин, залежно від сорту, — і 30 см, і понад метр.

На розсаду геліхризум висіваю у квітні, у відкритий грунт — у травні. Деякі квітникарі стверджують, що розсада через стрижневий корінь погано приживається. За 15 років таких випадків не мала. Звісно, роз­сада трохи хворіє, але потім і росте, і цвіте. Оскільки я висаджую 500 і більше рослин у стаканчики, їх не пікірую, адже за такої кількості на це нема часу. Між розсадою залишаю 20 см. Якщо геліхризум відразу сі­єте на постійне місце, його треба два–три рази прорідити, щоб зали­шити таку саму відстань — 20 см. Коли рослина буде заввишки 10 см, для кущування верхівку прищипую.

Насіння сходить через, вісім–десять днів. Квітування настає через 70-80 днів після посіву. На місці зрізу однієї квітки виростають нові та весь час збільшуються в геометричній прогресії. Проте чим більше квітів, тим менший їхній розмір. Утім це пра­вило єдине для всіх рослин: хочеш велике — не створюй конкурентів.

⌂ Фото: Під час висушування в затінку квіти геліхризума трішки розкриються і матимуть презентабельний вигляд

Геліхризум гарний у бордюрі. Високорослі сорти можна розташо­вувати на другому плані міксбор­дерів. Як і геліптерум, геліхризум я використовую в живих букетах, а також сухому пано і топіарії. У цьо­му випадку важливо не запізнитися зі зрізуванням. Річ у тім, що напри­кінці квітування з’являється насіння з «парашутиком», і тоді прощавай декоративність. На сухоцвіти раджу зрізувати, коли на квіточці від пуп’ян­ка відійдуть перші три рядки обгорт­ки, а решта буде щільно закривати центр квітки. Під час висушування в затінку квіти трішки розкриються і матимуть презентабельний вигляд.

ЯК ГЕЛІХРИЗУМ ЗВІЛЬНИВ ІЗ ПОЛОНУ

Якось прийшла до хана Батия жінка. Стала навколішки і просила викупити з полону брата. Здивова­ний хан запитав: «Чому просиш не за чоловіка, а за брата?» А вона відповіла: «Заміж вийду — матиму чоловіка, від якого народжу сина. А як втрачу брата — іншого не мати­му». Не очікував хан такої мудро­сті від звичайної жінки. Нахилився, зірвав першу квітку і, простягнув­ши, сказав: «Іди в мою орду та, доки квітка не зів’яне, всіх рідних, кого зустрінеш, бери без викупу».

Батий і не міг уявити, що серце жінки настільки сповнене палкою любов’ю, глибоким смутком і не­приборканим гнівом, що всі ці по­чуття та емоції передадуться квітці, тому вона й не зів’яне, а стане ще міцнішою й гарнішою. Отож, жінка, прийшовши до орди, врятувала від смерті багато земляків. Відті ді цю рослину в нас і назива­ють безсмертником.

Гомфрена: чайний сюрприз

Гомфрена — рослина з яскра­вими квіточками-кульками із сі­мейства амарантових. Так-так, серед «безсмертних» амаранти теж мають родичку. Дика гомфре­на зустрічається в Індії, Австралії, Америці. Першим садом, куди її за­просили як шляхетну пані, був індій­ський на початку XVIII століття.

П’ятнадцять років тому гомфре­на оселилася і на моїй ділянці, і я цьому щиро радію, адже вона універсальна: гарна в бордюрі, горщи­ку, живому букеті, не втрачає сво­їх властивостей у сухому. Китайці вигадали для гомфрени ще одно застосування: вкладають квіточку в листя зеленого чаю і формують щільний бутон. Під час заварюван­ня бутон із листя чаю розкриваєть­ся, вивільняючи яскраву квітку. За­пах такого напою неперевершений!

⌂ Фото: Декоративності гомфрені додають блискучі, жорсткі, плівчасті приквітники

Рослина світло- і теплолюбна, відносно посухостійка, до ґрунтів не вибаглива, але (увага!) при внесенні свіжих органічних добрив не квітує. Я підживлюю її збродженим куря­чим послідом, розведеним із насто­єм кропиви (для збродження на ча­стину кропиви беру десять частин води, через десять днів готую робо­чий розчин у пропорції 1:10). Висо­та гомфрени — 15–45 см. Суцвіття діаметром два-три сантиметри. їх­ній колір — кремовий, рожевий, ма­линовий, червоний або фіолетовий. Декоративності додають блискучі, жорсткі, плівчасті приквітники.

Цікава властивість гомфрени: чим більше квітів виламуєш (саме виламуєш із «колінець», що є на стеблах), тим більше утворюється їх на нових пагонах, що швидко від­ростають. І так від червня до пер­ших заморозків.

Розмножується насінням, яке висівають на розсаду наприкінці березня — на початку квітня. Схо­ди з’являються через 10-12 днів. У відкритий ґрунт розсаду висад­жують наприкінці травня — на по­чатку червня. Відстань між росли­нами — 15-20 см. Рослина дуже добре витримує пересаджування без попереднього пікірування. Пер­ше підживлення роблю через тиж­день після висаджування і через кожні десять днів повторюю аж до початку квітування.

Окрім поширеної гомфрени ку­леподібної, я вирощую ще один вид цієї рослини — Хаге. Її квіти нага­дують суницю, тому й сорт назива­ється Сунична поляна. Ця рослина квітує не так рясно, але її квіти біль­ші. Єдиний недолік усіх видів — це коротке життя розквітлого бутона. Навіть в умовах дикої природи квіти живуть не більше семи днів. Але їх можна зберегти: засушити це диво і милуватися!

Сафлор: пухнасті їжачки

Сафлор красильний пригадую ще з бабусиного квітника. А коли почала й сама вирощувати, то пі­знала його красу удруге. На моїй ділянці два види — із помаранчеви­ми та жовтими квітами. Обидва під час висушування добре зберігають колір. Китайці із сонячних пелюст­ків сафлору готують квітковий чай. Так само роблю і я.

Сафлор красильний (він же аме­риканський шафран, дикий шаф­ран, фарбувальний чортополох) — однорічна рослина із сімейства айстрових. Це стародавня фарбувальна культура. Її знайдено навіть у гробницях єгипетського фараона. Фарбувальний пігмент сафлору — картамін — у воді дає жовтий колір, а в спирті — червоний. Фарбували тканини, додавали як барвник до харчів. Сьогодні використовують лише як олійну культуру.

⌂ Фото: Сафлор гарний доповнювач для букетів

Сафлор — теплолюбна, посу­хостійка рослина короткого дня. Водночас добре витримує і замороз­ки. До ґрунту не є вибаглива. Чудо­вий медонос. Посіяна навесні у від­критий грунт, вона дає дружні сходи. Ефектно виглядає в квітнику на другому плані, гарний доповнювач для букетів. Цю ідею я запозичила з телевізійної програми, коли Лідії Федосеєвій-Шукшиній з урочистої на­годи вручали букет із великою кіль­кістю сафлору. Завжди доречний і ефектний він і в сухих композиціях.

Фізаліс запалюється восени

Самовпевнений і погано вихо­ваний фізаліс, який вистрілює свої паростки в найбільш неочікуваному місці, час від часу ніби промовляє: «Не маєте вибору — вам доведеть­ся змиритися і з моєю агресив­ністю, і з непоказним листям, і з простенькими квіточками, адже я щоосені дарую незвичайно красиві ліхтарики». Намагалася приборка­ти цього нахабу, а потім перенесла його в таке місце, де він нікому не заважає.

Є овочевий фізаліс, я ж виро­щую декоративний — Франшетті. Він неїстівний. Це багаторічна трав’яниста рослина, родичка то­мата. Має пряме стебло заввишки 40–60 см. Не боїться ні весняних, ні осінніх приморозків. Розмножу­ється поділом куща навесні або живцями. До ґрунту невибаглива, чудово може рости як на сонці, так і в тіні дерев.

⌂ Фото: Фізаліс схож на китайський паперовий ліхтарик

Після утворення зав’язі чашеч­ка, яка містить плід, розростається в простору, червоно-помаранчеву кульку (до речі, «фізаліс» із грець­кої перекладається як «кулька»). Та більше вона схожа на китайський паперовий ліхтарик. На одному стеблі може утворитися таких 10–15 штук. Збираю стебла, як тільки опаде листя. Використовуючи їх у сухих букетах, іноді залишаю ліхта­рики такими, якими вони є, а іноді розрізаю на пелюстки.

ФІЗАЛІСі ПРИВІВ ДО ДРАКОНА

Про фізаліс є чудова легенда. Страшний дракон проковтнув сонце. У світі стало темно, і все живе поча­ло вимирати. Та знайшовся сміли­вець, який вирішив перемогти дра­кона й повернути сонце світові. Коли герой вирушив шукати чудовиська, взяв із собою ліхтарик. Дракона він знайшов і вбив. Сонце повернулося на небосхил. Але його світло було та­ким яскравим, що юнак затулив очі руками. У цю мить ліхтарик випав із рук на землю, але не розбився, а перетворився на гроно яскравих червоних ліхтариків. Це й був фізаліс.

Розповіла ексклюзив для «СонцеСаду» Валентина ТУРЧИНА, с. Кукленці, Полтавська обл.

Купити насіння сухоцвітів