Анатолій Попов із села Сальника Калинівського району, що на Вінниччині, рослинами опікується 40 років, чотирнадцять із яких учився цієї справи в технікумі, інституті й аспірантурі. Наразі фахівець розводить декоративні рослини для відкритого ґрунту та субтропічні — для кімнат і зимових садів. Тож цілком очікувана його реакція під час зустрічі з новим видом: побачив — і вже не заспокоїться, аж поки не висадить хоча б один такий екземпляр на своїй ділянці
Так вийшло й під час відвідування Португалії. Як результат, два роки тому з далеких країв до українського села на постійне місце проживання переїхав арбутус, більш відомий у нас як суничне дерево.
Арбутус — субтропічна вічнозелена рослина зі шкірястим листям. Прикрашають його темно-помаранчеві або червоні ягоди, що дуже схожі на суницю. Звідси і його інша назва — «суничне дерево» або «суничник». На саму згадку про улюблену ягоду, ніс лоскоче неперевершений аромат, язик ніби вже відчуває той самий особливий смак... Тому перше запитання до Анатолія Васильовича: чи можна ягоди арбутусу їсти та чи є у них щось спільне з назвою?
Як з’ясували, їсти можна. До того ж із трохи борошнистих, з кислинкою кульок готують варення. Але власник розсадника «Дивосад Поділля» Анатолій Попов, напевно, до цієї справи дійде не скоро. Весь урожай із молодої ще рослини з’їдають допитливі родичі, друзі та клієнти.
Є два види арбутусу: дрібноплідний і великоплідний. У домашніх умовах, як правило, вирощують великоплідний. У домашніх умовах, як правило, вирощують великоплідний. Його ягоди мають діаметр два сантиметри. У дикій природі Середземномор’я, Західної Європи, Мексики, США дерева та кущі суничного дерева виростають до п’яти метрів і більше. В Анатолія Васильовича за два роки арбутус досягнув півтора метра. Напевно, було би більше, але садівник повсякчас бере гілочки на розмноження, живцюючи їх за допомогою туманоутворювальної установки.
Інший спосіб розмноження, який випробував садівник, — насінням. Восени збирає ягоди, розминає їх, відмиває насінини (до речі, вони не більші за дрібні суничні), сушить. Навесні, коли умови (світло й тепло) створює сама природа, пророщує їх і висіває, розкладаючи в кожну касету по одній. «Сидять» вони в землі доволі довго — приблизно півтора місяця, аж потім проростають. Як тільки рослинки наростять певну кількість листя, їх пересаджують у горщики.
— Арбутус потребує слабокислих ґрунтів. Крім того, бажано вносити певний вид мікоризи — культури грибів, які живуть на коренях рослин і підживлюють один одного, — зауважує садівник.
Ґрунт він готує сам. Це суміш торфу, перегною й піску.
Щодо поливання, то Анатолій Васильович радить усі рослини поливати не за графіком, а залежно від підсихання верхнього шару землі. Коли ґрунт на глибині півтора сантиметра втратив вологу — беріться за поливалку.
Ще малесеньким арбутус цвіте й дає плоди. Річний приріст — 20–30 см. Любить сонце, хоча нормально почувається й у напівтіні. Влітку горщик із суничним деревом садівник переселяє надвір та чекає на осінній урожай.
Олена СУХОРУКОВА
