Анжела Горбань: Один вулик – це вже скарб

LinkedIn
WhatsApp
Telegram
27.02.2020

«Пасіка – заважка непосильна справа», – вважає багато людей. «Не така вона є, як її бояться», – заспокоює Анжела Горбань, мешканка Запоріжжя, провідний інженер міськводоканалу, а у вільний від роботи час – бджолярка, що утримує до півсотні вуликів.

– Перший я поставила 2006 року, – розповідає Анжела Анатоліївна. – Зробила це задля тата. Він тоді не хотів виходити на пенсію, бо не бачив себе на заслуженому відпочинку. Ось і знайшла йому хобі. А коли виявилося, що батько панічно боїться бджіл, то хобі перейшло до мене. Уже було придбано обладнання, у вулику гули живі створіння... Куди все це подіти?

– Вважають, що для жінки ця справа понад силу.

– Але, попри те, бджолярки на наших теренах не рідкість. Уже тричі збирався на Полтавщині Всеукраїнський форум жінок-пасічниць «Пані бджілка», натхненником якого є голова місцевої спілки пасічників та медоварів Наталія Сенчук. Останній раз приїхало понад п’ятдесят учасниць. Саме життя доводить, що й ця нелегка, але захоплива справа українським жінкам до снаги. Чоловіки нам, звісно, допомагають фізично: збивають рамки, відкачують мед, перевозять бідони. Та мозковим центром залишається жінка: планує процес, доглядає за сім’ями. Вона більш прискіпливо, ніж чоловіки, ставиться до багатьох операцій. Простіше кажучи, баночки завжди вимиті, бджілки здорові й нагодовані. Зараз нема проблем із придбанням готового обладнання, що полегшує роботу.

– Де ви тримаєте свою пасіку?

– Наша родина мешкає в приватному будинку з присадибною ділянкою в межах Запоріжжя. Тобто ми – міські жителі. Паю, де вирощували б медоноси, не маємо. Вулики – лежаки, тож про кочівлю «сьогодні – на троянду, а завтра – на лаванду» не йдеться. До того ж я працюю. Тому було вирішено: орендую ділянки в трьох селах. На одному з подвір’їв – третій рік поспіль. На зиму вулики не ховаю, бо в нашому регіоні вона досить тепла.

Головний орієнтир під час визначення місця для пасіки – відстань до луків та полів. Радіус обльоту бджіл не має перевищувати 3 км, інакше комахам буде важко летіти зі взятком. Період, коли рослина максимально виділяє нектар, триває кілька днів. Бджоли, звичайно, долетять до квіток, як далеко вони не були б, і повернуться, але вигляд матимуть жахливий – побиті крильця, понівечені тільця... Така розплата за помилку бджоляра.

– А чи можна обмежитися лише одним вуликом?

– Звісно, можна. Сорок літрів за сезон один дасть гарантовано. Аби були поряд медоноси. Не обов’язково на фермерському полі. Це може бути й лукова балка із різнотрав’ям. Серйозно про медоноси є сенс міркувати, якщо маєте кілька десятків вуликів. Якщо від одного до десяти, і природних вистачить.

Вулик із сім’єю на чотири рамки коштує приблизно 1500 гривень. Буває, що пасічники безкоштовно віддають старі вулики. У сезон під час роїння можна попросити в них і сім’ю. Хай вас не турбує те, що не маєте обладнання для відкачування меду. Їжте стільниковий. Він ще корисніший. Якщо все ж таки хочете качати мед, то можна скооперуватися з іншими бджолярами.

Окрім меду, отримаєте запилювачів для саду-городу, а на вашій ділянці обов’язково покращиться екологія. Коли я поставила мій перший вулик на подвір’ї батьків, помітила, що до нас прийшли їжачки. У природі ж нічого не пропадає. Наприклад, бджолина сім’я викинула мертвих комах, а для дрібних тварин це додаткове джерело білка.

А цей неповторний гул! Цей вишуканий танець бджілок на рамці! Неперевершений аромат нектару й меду! Все це занурює в релакс. Маєте проблеми на роботі чи в родині? Про них забуваєте, бо вся увага концентрується на комахах, аби раптом не притиснути якусь, не розлютити, швидко й правильно виконати всі операції.

Я вже не кажу про лікувальні властивості бджолопродуктів. Зауважу тільки, що мої батьки сплять на тканині, якою накриваю стелини вулика. За певний час вона прополюсовується й потім позитивно впливає на суглоби й кістки. Всім рекомендую натщесерце розсмоктувати під язиком чайну ложечку пилку. Мікс пилку із медом (1:2), що відновлює сили при великих фізичних навантаженнях, роблю для хлопців, які займаються вільною боротьбою – бразильським джіу-джитсу. До речі, їхній клуб має назву «Медоїди».

– Фермери мають бути зацікавлені в пасіках. Чи роблять пропозиції щодо співпраці?

– Наші фермери поки що не дуже переймаються, як відбувається запилення їхніх насаджень, хоча останнім часом зацікавлення цим зросло. А ось за кордоном запилювальне бджільництво поширене більше, ніж медове. Пасічники заробляють тим, що вивозять вулики на поля й навіть не переймаються відкачуванням меду. У нас цей напрям не розвинений, бо фермеру складно визначити, яку надбавку до урожаю він отримав завдяки бджолам. Науковці стверджують, що не менше 40%. А як перевірити?

Загалом запилювальне бджільництво вважаю дуже перспективним. Нещодавно, взявши участь в Українському проекті бізнес-розвитку плодоовочівництва (UHBDP), вирішила перевірити наукові дані в польових умовах. Відомо, що першим у плодовому саду зацвітає кизил. Для бджіл цей пилок – найкращий навесні «хліб». Знайшла такі насадження в Токмацькому районі Запорізької області. Але туди ведуть такі погані дороги, що перевезти пасіку без втрат для комах було неможливо. Експеримент, як кажуть, не вдався.

– І поля, і сади обприскують хімікатами. Чи потрапляють у мед їхні залишки?

– Пригадую такий випадок, коли комахи потрапили під обробку й усі загинули. Бджоли дуже чутливі до отрути. Зібравши пилок, вони обробляють його ферментами. Якщо в результаті сім’я жива, це означає, що людям такий мед не зашкодить. Я принаймні сміливо даю його своєму трирічному онукові.

– Який мед найкращий?

– Усі смачні й корисні. Кожен має знайти свій. Я, наприклад, люблю гречаний і липовий. Проте місцевий мед рідко цінують. У Запоріжжі, наприклад, прагнуть купити чернігівський або полтавський. Зневажливо ставляться до соняшникового, якого в нас багато. А в Японії саме соняшниковий вважають найкращим, він – обов’язковий складник меню дошкільнят. Другий наш медонос – акація, хоча під час її цвітіння є часті заморозки, й тоді бджоли звертають увагу на сади. Третій медонос – лугові трави, серед яких шавлія та чебрець. У червні-липні степові балки вкриваються їхнім цвітом. Пролетить вітерець по розпеченому степу – і весь простір наповнюється ароматом. Це запах Запоріжжя. Тому я мрію, щоб шавлієво-чебрецевий мед із карамелевим смаком став одним із брендів нашого краю.

– Як правильно поводитися з медом? Кажуть, що він не витримує високої температури.

– Мед – вічний продукт. Це можуть підтвердити археологи. Справжній якісний, він ніколи не псується, тільки набуває іншої структури – кристалізується. Свій мед я фасую, зберігаю і продаю тільки в склі. Якщо купили в поліетилені, раджу перекласти в скляну банку й далі зберігати в сухому темному місці. Температури 40–42 градуси мед не боїться – така зазвичай буває на пасіці влітку. Та й не думайте, що стільники так просто розпечатати. Грію воду й зрізую вощину розпаленим ножем. Кладу мед у випічку. Впевнена, що не відбудеться нічого страшного, якщо запити ложечку меду гарячим чаєм. До всього треба ставитися без фанатизму. А ось навмисно його гріти чи стерилізувати точно не треба – отримаєте вже щось інше.

Завдяки тому, що мед не псується, його легко реалізовувати. Якщо не продав цього сезону – продаси наступного або погодуєш ним бджілок, або зробиш крем. Технологія кремування меду відома з 1928 року. Розробили її в Канаді. Соняшниковий або ріпаковий мед, що закристалізувався, збивають, доки великі кристали не подрібняться на маленькі. Далі до кремоподібної маси додаю цедру апельсина, спецій або нашого запорізького чебрецю. Такі десерти – муси – мають попит і в родині, і серед покупців.

– Скільки треба часу, щоб стати справжнім бджолярем?

– Навряд чи хтось має відповідь на це запитання. Мій практичний досвід – понад 10 років, та все одно захотіла більше знань. Так стала слухачкою Гадяцького аграрного училища на Полтавщині, і цього року до моїх двох освіт додалася ще одна – бджоляр. Однак і зараз я ще не «професор». Наука життя триває.

Олена СУХОРУКОВА

 

Ціна краплі меду

Банка спорожніла, її поклали в мийку. На стінках і кришці залишилися сліди меду, які за хвилину просто змиються в каналізацію. Проте навіть для цієї кількості одна бджілка-збиральниця зробила десяток ходок й подолала десятки кілометрів.

На поле вона летіла зі швидкістю потяга – 65 км на годину – і повернулася з повним медовим шлуночком. Якщо поле розташоване на відстані 1,5 км, то для збирання одного кілограма меду вона подолала 450 тис. км – відстань, яка в 11 разів більша за окружність земної кулі по екватору.

Біля входу у вулик її зустріли вартові. Вони стежать, щоб усередину не потрапили чужі. Весь нектар зі шлуночка збиральниці переклала до свого бджола-приймальниця. Вона активно рухає щелепами й продовжує ферментацію, яка почалася в шлуночку збиральниці.

Далі приймальниця відшукує вільну воскову клітинку й випускає в неї краплю нектару. Якщо бджілка завантажена роботою, то збиральниця підвішує краплю у восковому гнізді, щоб із нектару випаровувалася зайва волога, й летить за новим взятком.

Щоб видалити три чверті вологи й незрілий мед загус, бджоли кожну краплю багаторазово переносять з одного гнізда в інше та, махаючи крилами, влаштовують циркуляцію повітря. Гніздечка, по вінця наповнені медом, запечатують восковими кришечками.

Поділення праці у вулику вражає. Адже ще є бджоли-розвідники медоносів, годувальниці матки, няньки для яєць і личинок, прибиральниці, будівельники й ремонтники стільників. Бджола-збиральниця відпочиває лише десяту частину свого життя і так виснажується, що за два-три тижні гине.

LinkedIn
WhatsApp
Telegram